Якось 13 років тому я віз знайомого семирічного хлопчика машин | Petro Chornomorets

Якось 13 років тому я віз знайомого семирічного хлопчика машиною до іншого міста. Все було нормально, аж поки він на швидкості 100 км/год не відчинив двері.

Я такого не очікував, бо ну 7 років же! Школяр, свідома людина.

Але коли це вже сталося, не сварив його оцими словами про "дорослість". Запитав "нашо", він знизав плечима, я згадав, що він загалом дуже непосидюча дитина, тому просто знайшов на дверях дитячий замок, заблокував його і поїхав далі. Я не возив дітей до того часу, тому про дитячий замок знав тільки в теорії.

Важливо: я на дитину не кричав і жодним іншим чином не сварив. Мій фокус уваги був винятково на тому, як убезпечити всіх від повторення ситуації. Коли знайшов цей замок, я навіть пояснив йому: "ось, я заблокував двері, тепер ти можеш не боятися, що вони відчиняться".

Коли ми приїхали, виявилось, що за наступну годину шляху він упісявся. Боявся попроситися в туалет.

До чого це я. За останній місяць у мене було близько десятка розмов із різними людьми на тему виховання та покарань за "погані" вчинки. І ледь не щоразу люди мали однакову базову модель реагування: якщо дитина робить щось погане, мають бути "педагогічні наслідки". Нашо? Щоб зрозуміла, що це було погано. А чи можна не карати, а поговорити? Так, але це не працює. А покарання працюють? Теж ні, ну але як інакше?

Так от. Насправді дитина розуміє, що зробила щось не так, з першого вашого погляду, навіть з першого подиху. З перших слів вона розуміє, що саме зробила не так.

Чому ж вона продовжує робити "погане"? Вона просто не може інакше! Чому? Тому що в неї є якась важлива потреба, яку вона не знає як задовольнити. Вона шукає для цього способи так, як уміє.

Непосидючому семирічному хлопчику неможливо дві години пробути в машині. Йому потрібні заняття. Якщо немає чим зайнятися — він смикає все, що є навколо. Інакше не може бути. (Якщо тільки дитина не критично нажахана).

Дитині, яка зробила "погано", не потрібні наші пояснення, чому це погано. Їй потрібна наша допомога у пошуку способів, як зробити добре. Ми дорослі, ми ж маємо це знати! Як зробити погано, дитина вже знає, вона вже спробувала! А от "добре" — це як? А так, шоб "добре" не тільки дорослому, але і дитині? Як задовольнити кожну з потреб?

Зростання дитини взагалі без покарань зі здоровими стосунками в родині — це цілком реально. Все можна вирішити діалогом. Просто фокус цього діалогу має бути не на діях дитини, а на її потребах. "Чого ти хотів/ла досягнути і як це можна зробити у хороший спосіб?"