Раніше мріяли дожити до старості,
тепер - до осені,
хотіли зранку бігати по росі й піску босими,
пити терпкі напої, пірнати в солоні води,
натомість - біжимо в невідоме й віримо,
що небо стає блакитним після кожної непогоди.
Раніше трималися місця біля вікна в автобусі,
тепер тримаємось один одного,
стала близькою ще вчора незнайома людина,
обіймаємо її пошепки, дожидаючись,
коли повернеться голос, а комендантську замінить вільна година.
Раніше чекали, коли звільниться столик біля вікна,
тепер чекаємо на захід сонця в підвалах,
падає з дерев листва, хоче нас заспокоїти,
але ми тримаємось, бо черга за життям -
то найдовша черга, і в ній варто постояти…
