Дивлюся я на музикантів-зрадників України і дивуюся. Ні, зі св | ПЛАЙ

Дивлюся я на музикантів-зрадників України і дивуюся. Ні, зі свідомими русофілами мені і до 24 лютого багато чого було зрозуміло. А от як сприймати тих, хто перевзувся у процесі? Тих, хто ще вчора носив вишиванку і зізнавався Україні в любові, а сьогодні звалив у рашку та підгавкує тамтешнім пропагандистам з ящика?

Але така “зміна свідчень” на користь ворогів для нашої сцени не нова. Подібних персонажів вистачало ще в часи української естради. Чи не найяскравіший і найпоказовіший з них – Олександр Сєров.

Справжнє прізвище музиканта – Сяров. Це натякає на білоруський слід в його родоводі, та народився Сашко в українському Миколаєві. У школі він вперше почув Тома Джонса. Відтоді британський співак став для хлопця пожиттєвим крашем. Його хрипувату манеру співу Сєров копіює досі.

Хоча співати Сєров не збирався. До повноліття музикант опанував клавішні та духові і вже почав заробляти собі на хліб як лабух. Однак після служби в морфлоті, наприкінці 70-х, Сєрова рекрутували у ВІА “Співаючі юнги”. Саме там музикант познайомився з клавішником Ігорем Крутим, який стане архітектором його російської кар’єри.

Що ж до самого аснамблю, то він грав хоч і непоганий за звучанням, але маскимально ватний за змістом джаз-рок, про що я вже писав окремо. Але кілька україномовних треків у репертуарі “Юнг” все ж були. Наприклад, ось цей, на вірші Олександра Вратарьова.