Сьогодні народився батя української поп-музики, ім’я якого зву | ПЛАЙ
Сьогодні народився батя української поп-музики, ім’я якого звучало тут не раз і звучатиме постійно. З такої нагоди хочеться написати про Володимира Івасюка щось небанальне, щоб обламати найдосконаліший SEO-оптимізатор і не згадувати про “Червону руту”, “Водограй”, “Смерічку”, Софію Ротару і ось це ось все. Тому пропоную поговорити про те, як композитор взагалі прийшов у музику.
Кіцманський хлопака Володя Івасюк з дитинства вирізнявся ідеальним слухом. У 62-му юний альтист наробив галасу на конкурсі серед учнів музичних шкіл Буковини, а за рік його запросили на навчання до київської десятирічки. Вундеркінду світила успішна кар’єра в столиці, але підвело здоров’я – після першої чверті довелося повернутися до рідного Кіцманя.
Та Івасюк не засмутився і організував двіж на місці. У середині 60-х він зібрав “Буковинку” – свій перший ансамбль і один із перших живих бендів в Україні загалом. На себе взяв гітару та скрипку, за фортепіано посадив сестру Галину, а решту інструментів та вокальні партії доручив однокласникам та однокласницям.
На початках “Буковинка” виконувала перед кіцманськими колгоспниками та комсомольцями хіти вже популярних на той час українських композиторів – Мирослава Скорика та Олександра Білаша. Але поступово до сонграйтингу підтягувався і сам Івасюк. Перший свій трек, – “Колискова”, – він написав у квітні 64-го на вірш батька, Михайла Івасюка. В цьому місці сюжет закільцьовується не гірше за ноланівський “Тенет”, адже свого часу ці рядки Михайло Григорович присвятив новонародженому сину.
Писати музику юний Івасюк міг будь-де і будь-коли, наспівуючи мелодії собі під носа і рухаючи пальцями в повітрі, неначе награючи їх на фортепіано. Наприклад, пісня “У двадцять літ” з’явилася на світ на верхній полиці плацкартного вагону, коли Володя разом із класом вирушив до Криму. Думаю, в умовах дитячого вереску та шкарпеткових ароматів це була ще та mission impossible.
Історія пам’ятає назви й інших композицій раннього Івасюка: “Моя пісня”, “Ласкаво просимо” (могла б звучати в рекламі буковинських туроператорів), “Фантазія травневих ночей”. Записи не збереглися (якщо вони взагалі були), а от лірику до цих пісень можна хоч зараз почитати на сайті пам’яті Володимира Михайловича. Гей, сучукрмузе, тобі ідею для стартапу не підкинути?
Зате до наших днів дійшли унікальні версії найвідоміших хітів Івасюка із голосом самого композитора. Він записував їх як демки, а потім доробляв і віддавав своїм зірковим протеже. Тут молода Софія Ротару (упс, згадав!) ще не встигла розспіватися на повну міць, а лише скромно відлунює на беках у “Баладі про дві скрипки”. Сам Івасюк вправляється з вокалом хоч і не дуже професійно, але точно не гірше за багатьох наших актуальних інді-виконавців.
Коротше, налийте собі винця на честь Володимира Михайловича і вмикайте!
