​​Сергій Жадан: один із прапорів сучасної української літерату | PocketBook - усе про книжки📚

​​Сергій Жадан: один із прапорів сучасної української літератури

Друзі, таким нехитрим заголовком ми нагадуємо, що сьогодні аж два свята! Перше – це, звісно ж, день українського прапора. Ну а друге – день народження Сергія Жадана, поета й письменника, геніальність якого не потребує зайвих епітетів.
Дуже складно розказати щось нове про сьогоднішнього іменинника, тому що у кожного є свій власний Жадан. Хтось обожнює його прозу, хтось не може уявити теплих літніх вечорів без авторських читань віршів. Комусь до вподоби бунтарський ска-панк від «Жадан і Собаки», а комусь – його радіоефіри з українськими інтелектуалами.

З початком повномасштабної війни Сергій Жадан став уособленням впертого, сміливого та дуже українського Харкова, що не здається попри ледь не щоденні обстріли. Письменник не просто залишився у рідному місті (яке сьогодні також святкує свій день народження), він збирає кошти на потреби захисників, розвозить допомогу по найнебезпечніших районах міста. Ще й знаходить час для заспокійливих дописів у соцмережах.
У березні цього року, у розпал жорстоких боїв, Польська академія наук висунула Жадана на Нобелівську премію з літератури. Впевнені, що рано чи пізно Сергій таки її отримає. А ще, сподіваємось що рано, а не пізно:)
На честь дня народження улюбленого поета/письменника/перекладача/рок-музиканта/радіоведучого/волонтера пропонуємо згадати рядки з його дивовижних віршів:

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.
Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.
Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.
Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.
З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

Що ти будеш згадувати про ці часи?
Адже пам’ять змиває всі голоси,
адже пам’ять не пам’ятає жодних імен, жодних назв,
але ти все одно згадуй, згадуй про кожного з нас.
Згадуй про нашу закоханість у твоє лице,
навіть якщо тобі це не подобалось – згадуй про це,
навіть якщо ти не вірила в серйозність наших хвороб,
навіть якщо не сумнівалась у марності наших спроб,
Навіть якщо не зможеш згадати наших імен,
і якщо тебе завжди дратував колір наших знамен,
мова наших освідчень,
біографії наших святих,
кількість у наших будинках зброї, вина і книг.

Міняється колір лісів, міняється тяжкість озер.
З усіх імен лишаються найголовніші.
Все, що з нами діється, діється саме тепер.
Приходить радість,
потім приходить ніжність.

Любов варта всього –
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.

Вчора почався вересень і вона
зауважила, що все як раніше, але принаймні
тепло, що торкалося річкового дна,
нині стоїть при воді, ніби старий  пірнальник.
І що птахи в місті, шукаючи укриття
від дощів, які цього року будуть рясними,
якось по-дорослому дивляться на життя,
наче діти з притулку, яким нарешті все пояснили.
І школярі, яким би спати о цій порі,
виходять із дому тихо, мов читачі з книгарні.
Гріються зранку розчаровані квіткарі,
продають перехожим квіти - яскраві, негарні.
І час, який мав би минути – не минув, завмер.
І той, хто писав щоранку, чомусь не пише.
І те, що не боліло вчора – не болить і тепер.
І ось від цього ще гірше.