2021-09-19 12:31:15
Учора трафило ми ся быти на презентації книжкы “Страченый Ужгород: Вароськый Уряд” (в ориґіналови “Втрачений Ужгород: Міська Управа”). Исе уже пята книжка из сиї серії авторства Тетяны Літераті, четверта украйинськов бисїдов, єдна была выдана по-мадярськы.
Кидь зкурта за книжку: она розказує за історію мерства у вароши Ужгород (Унґвар за бӯлшу частину його мерӯв). В книжці пише ся ай за адміністратівный розпорядок до того як варош дӯстав право мати мера, ай за час по тому.
До 1872 года у вароши быв лише Біров, котрый у собі мав ай ролу суддї, ай урядника. Біров ся выбирав на єден гӯд, назначав його жупан (урядник цїлой жупы). Іронічно є тото, же не было у вароши ратуші, а тото значит же біровови не было де робити, мусїв робити дома. Спозад того ушытко робочоє матаржиня му ся везло домӯв. Быв спеціалный шіфон, де ся хоронила ушытка документація (архів вароша, як бы тото смішно не звучало), тай другі важні серсамы. Тот шіфон переносили домӯв каждому новому бірову, кой го выбирали. Фотьку того шіфона можете найти у кӯнци книжкы, а сам почесный “архів” найдете у музейови замка в Ужгородови.
По 1872 рокови Ужгород дӯстав право мати мера, согласно новым законам Мадярського Кральовства. Туй треба правда уточнити, же не чилядь напряму выбирала мера. Чилядь выбирала депутатӯв рады, а вже рада выбирала мера. Мож казати ож процес быв доста демократичным. Исе ся мало изпсило, правда, за чеського періода, бо мера зась назначав жупан. Люди, што застали тот період, кажут ож сообщество вароша дуже войотило спозад такого порядку, бо силно навыкли на тото, ож мавут прямый влив на посаду мера. А “за чехӯв” мали у дачому гӯршу ситуацію. Хоть на другого бока тоты меры, што были назначені у чеську добу, привнесли дуже читавый розвой у варош над рїков Уж.
Книжка Тетяны Літераті розказує в основному якраз за мерӯв, за каждого по порядку, старавучи ся выокремити ушытко важноє, што сись тай тот чилядник принюс у варош Унґвар. У сюй збирьци запервоє сут розникані тай описані 19 основных тай майважных мерӯв про сись варош. Спомежи котрых гріх буде не спомнити:
- Первого мера, котрый майдовго усидїв у крїслови, знаного історика Бейлу Легоцького;
- Знамого етноґрафа Мігая Фінцицького (за котрого аж до дниськы ниє статї на украйинськӯв вікіпедії), што не раз имали го на фінансовых махінаціях, но котрый убстав ся в історії як збирач казок сього краю;
- тай Констянтина Грабаря, чиї внукы аж до дниськы жиют в Унґварови, тай можут хоть часточно видїти резултаты роботы свого родіча.
Найдете там читаво за каждого мера из сього історичного періода. Из інтересного выбавленя авторкы мож пудкреслити тото, ож не позиравучи на тот факт ож не каждого мера найшла ся фотька, айбо у каждого ся усокотив його пудпис. Тото, хоть не тото самоє што подобенка, но має у собі унікалні рисы, што выражали індивідуалнӯсть чилядника.
Из самої презентації щи мож спомнити, ож были там ай двоє внукӯв бывшых мерӯв тої добы: внучка Грабаря, тай внучка Ґаара. Спомежи важных гостюв не было днишнього мера, авадь губернатора, но быв представник из мадярського консульства, котрый подяковав авторци книжкы за проробленый труд, тай подяковав за честь быти помежи сих честованых люди. Туй хочу спомнянути ай цітату самої авторкы книжкы: "Дуже ся горжу сима обома родинами (Грабаря тай Ґаара), бо совіты выд обох забрали хыжу тай ушытко, но они побировали забрати собі своє, чим ся розпав союз, не позиравучи на бідноту у яку йих вывергли..."
Дуже шкода, но презентація трывала лишек руно годину, а дале сьме ся мусїли розбігати гет, бо дале зала музея Бокшая мала уже даяку другу подїю. Не устигла ся сама інтересна про мене частина — звіданя авторци. Но, надїву ся, ож буде динь ай шанса просити ся дашто у авторкы.
Даяку рецензію самої книжкы будете годни чути выд ня, як ї уже прочитаву. Но хоть так, хоть сяк, рахуву же чилядник з Ужа мав бы за честь мати сякоє у домашнюй бібліотеци, бо є вто барз важный дараб нашої історії.
17 views09:31
P
