А що в мене є? Та все. Ти навіть не уявляєш. Кажеш, війна несе | Українська поезія📖

А що в мене є? Та все. Ти навіть не уявляєш.
Кажеш, війна несе — що ти бачиш, коли стріляєш?
Те, що я бачу в приціл, не є картиною світу,
Бо яка в тебе ціль — таке ти і сплатиш мито.

Ось я — бороню своє. Плачу своїм і собою.
Що там у мене є? На чотириста метрів бою? —
Люди, що люблять, бісяться, ненавидять і байдужі,
Гострий уламок місяця, що лежить у калюжі,

Тихе слово «люблю», не сказане, бо не на часі.
Небо із кришталю, а скрізь пролітає трасер.
Червоний колір піску на дуже потертих берцях,
Куля на ланцюжку, що влучила мимо серця,

Мій портал — телефон. В країни і краєвиди.
Зброя, мов фараон — бо взята із піраміди.
Вода у руслі окопів, як дельта у Амазонки,
Париж, ресторан, Європа — у м’ятій банці тушонки.

Арабська кава — шифром життя у залізній кружці.
На броніку римські цифри — група на тонкій смужці.
Американський джгут та шприц вгамування болю,
Китайський приймач, захриплий, як голос у «Моторолі».

Наліпка смішна «Kill Bill» на боці у автомата,
Німецький нічний приціл, що везли з села в Карпатах,
Пластмасовий білий хрест, дитячий святий малюнок,
В навушниках «Queen. The best», на картці — пустий рахунок.

Постійно голодний пес — живий оберіг для ВОПу,
Турботливі смс — «Купуйте квитки в Європу!»
Проклюнеться, мов трава, проміж попси у новинах,
Що десь там війна (бува), і хтось там (бува) загинув

Ось так живемо, братан! І все, як у всіх, і вдосталь.
Спокійні, як ураган — якусь там епоху поспіль.
Живучі, немов щури, біля нори просто неба,
Щоб знати правила гри — суддею бути не треба.

Ти кажеш, що бачив світ. А я бачив більше за тебе.
Те, що весь бруд, весь піт — це тільки стежка по небу,
Все буде — чи тут, чи десь. Бо доля — вона строката.
А світ вміщається весь на дні рюкзака солдата.

Гліб Бабіч.