+ + + Син богородиці, чотири літери, перша і. Роса з ноч | Українська поезія📖

+ + +

Син богородиці, чотири літери, перша і.
Роса з ночі лежить на осінній траві.
Пахне хлібом в ранкових крамницях.
Всі живі, - повторюєш ти, -
ще всі живі.
Кров проступає на зламі, на темному шві.
Смійтесь, чоловіки, в госпіталях і в’язницях.

Вони сміються й вірять у чудеса.
Роса лежить на траві, осіння роса.
І кров на ранах, ніби смола на ялинах.
І чоловіки спрагло дивляться в небеса.
Ціле літо зрізала стебла коса.
Любов тісниться в горлі, мов кров у судинах.

Моя любов, мов ця осіння смола.
Де ти була, любове, коли нас убивали, де ти була?
Скільки ти ще проступатимеш крізь отвори у повітрі?
Скільки ти ще проростатимеш із випаленого тла?
Той, хто створив цей світ, не враховував зла.
Ми надто беззахисні, любове, надто нехитрі.

Ми надто залежні від твоїх дарів.
Я хочу, щоб цей вогонь далі горів.
Я хочу, щоб син богородиці не зрікався близьких і рідних.
Ріки стікають на Південь, вливаючись до морів.
Нас розділяє, любове, чорний глибокий рів.
Сонце встає над нами з кордонів східних.

Сходить роса на осінніх полях.
Чоловіки сміються, збираючись на кораблях.
Все лише починається, ще все на місці.
Ще всі живі, повторюєш ти, час обирати свій шлях.
Чоловіки сміються у в’язницях і шпиталях.
Змії гріються в порожній колисці.

І якщо ти побачиш його, передавай привіт.
Я хочу, щоби птахам легко давався осінній політ,
я хочу, щоб сонце стояло над кораблями,
щоби птахи відбивались в поверхні озер та боліт,
щоби ти й далі скріплювала собою весь цей світ.
Весь цей світ.
З радощами і жалями.

Жадан