Дівчинка мружиться, ставши навшпиньки: 'Мамо, цікаво чи є хтос | Поетична майстерня Паші Броського 🪶

Дівчинка мружиться, ставши навшпиньки:
"Мамо, цікаво чи є хтось на сонці?
Треба вже бігти в садок по ожинки –
Досить шкарпетки плести на ослонці".
Матір до скронь притискає долоні.
Хоче й не може їй правду відкрити.
"Неню, скажи, як стрічаються долі?
Поле кохання – це терен чи квіти?
Мамо, коли стала хижою щука?
Правда, що хмари – це клаптики вати?
Бабця казала, є страва шакшука...
Знаєш чи ні, як таке готувати?
Мамо, чому вже не квітнуть каштани?
Віриш, що море таїть небезпеку?
Правда, що серце від ніжності тане,
Наче морозива кульки у спеку?
Мамо, чи колеться чокер із дроту?
Нащо так верби похнюпили віти?
Житиме птах чи помре без польоту?
Як розпізнати кавун соковитий?
Мамо, чи стануть загиблі зірками?
Є чи немає життя після смерті?
Правда, що спомини бліднуть з роками,
Наче малюночки крейдою стерті?
Мамо, збудуємо я‌точку з хмизу?
Тато приїде чи скоро напише?
Нащо ти погляд спускаєш донизу?
Раз ти мовчиш, не питатиму більше".
Мати ледь чутно говорить: "Все згодом".
Губляться думи, мов птáхи без клину:
"Господи, досі все йде повним ходом...
Як же сказати їй: "Тато загинув"?"

Чекарьова Марія