мій самосад
як крони дерев утворюють нові візерунки,
віддавши свій подих, вітер створить нові віражі.
вбере в себе трава кожен доторк мій, кожен цілунок,
крізь промені сонця миті щастя - всіх барв вітражі.
чужий сад, чужі сни, що чомусь стали рідні, знайомі.
там устелена м'ята, солодких бажань полуниця.
хтось вже звів, проростив від початку цей спомин,
щоби я берегла це тепло, задивившись в зіниці
чогось вільного, рідного й до болю живого.
ця весна стала початком чогось знайомо нового.
голосного шумливого й аж ніяк не німого -
прим'яті трави просочені перемогою.
