2022-06-20 21:39:31
Подорож 26 січня -…
До зустрічі з тобою в мене був щоденний ритуал: прокидатися з думкою про смерть, почуватися безсенсово, плакати, коли були на те сили та мріяти про те, що скоро все налагодиться та нарешті скінчиться. Ну іноді хотілося танцювати та вдавалося ловити моменти щастя, гаразд, вдавалося спиратися на себе. Іноді я була щасливою, але весь час було відчуття того, що всередині щось вмерло та втратилося. Було так самотньо серед усіх, не було відчуття розуміння.
Але зустріч з тобою в січні змінила все.
Навіть якщо не одразу, то поступово:
жити захотілося трохи більше, повертатися до улюблених занять та спілкування з людьми, якого так хотілося уникати. Мені навіть вдалося закохатися, ну агов, це просто фантастика. Завдяки тобі лютий міг бути просто прекрасним.
Але потім йобнуло. Ну і тут спирайся не спирайся, все одно страшно, тривожно, неймовірно сумно. Відчуття пустки, втрати, безнадії. Думати про смерть не було коли, на тлі втрат захотілося жити, війна вчить дуже любити життя.
Я жила з тобою аж до травня. А потім вирішила тебе відпустити, ну бо як тут далі, хочеться повноцінно продовжувати боротися та спиратися на себе. Та й пішла собі.
Я намагалася зайняти себе роботою, оточила себе прекрасними людьми, почала нові проєкти, деколи думала про те, що нарешті вільна. Бачила красу та деталі в кожній зустрічній людині та місцині, жила життя собі, не просто існуючи! Фізична робота-відбудова, теплі слова та турбота незнайомців (а ми були потрібні одне одному та були поруч, давали одне одному відчуття належності) допомагали триматися, але повернувшись додому до старої реальності, зрозуміла, що думки про війну не можуть бути тлом та що вони завжди будуть поруч, але це не найгірше: я знову зловила відчуття того, що не маю дому, пустки та того, що мені тут не раді, мене тут не чекають. Ну окрім тебе, звісно, на тебе завжди можна спертися.
Тебе досі немає, але я вірю в те, що ми скоро знову зустрінемося десь на шляху та знову розійдемося цього разу вже остаточно. Остаточно знову навчуся жити живе життя без дурних тривог та відчуття втрати. А поки лишається насолоджуватися трагікомедією та іноді знаходити себе, знову загубивши.
Ти ніколи цього не прочитаєш, бо просто не зможеш, але дякую тобі, Сертраліне за те, що ти існуєш!
129 viewsнасточка, 18:39
П
