Та весняна ніч була тяжкою — вона тривала цілу вічність у хвилюванні та молитвах. Ніхто не міг повірити. Ніхто не міг змиритися.
У серцях усіх, хто знав Олега, до останнього жевріла примарна надія, що смерть укотре оминула його. Як і тоді – на барикадах Маріїнського парку взимку 2014 року чи після поранень поблизу східного кордону. Проте цього разу дива не сталося: загибель підтвердилася.
Олег Барна мав специфічний характер та погляди на речі навколо: хтось поділяв їх, а хтось засуджував. Але він твердо торував свій шлях і ніколи не відступав. Революція на граніті — Олег серед активістів. Помаранчева революція — він на Майдані. Революція гідності — разом з усіма.
Тому й не дивно, що Олег одним із перших поїхав у зону АТО, а згодом, попри інвалідність, повернувся до лав ЗСУ, коли росіяни почали наступ з усіх боків.
Завжди йшов у перших лавах, бажав знищити всю нечисть, яка прийшла на наші землі. Загинув під час штурму. Жив, як Герой — загинув, як Герой.
Дуже не вистачає тебе, друже. Досі болить, як і тоді, рівно рік тому…
Вічна памʼять тобі, Олеже. Висловлюю щирі співчуття родині та брату Степану Барні. І, як сказав Степан, найкраще, що ми можемо зараз зробити — це помститися. 10-ка цим і займається. Незабаром побачите.
Telegram Facebook Twitter
