#Щоденник #мандрівника. Подорож до Берліна. Збирався до Євро | Протоієрей Олександр Клименко

#Щоденник #мандрівника.
Подорож до Берліна.

Збирався до Європи на два благодійні концерти задля збору коштів постраждалим від війни в Україні.
Але з приватного будинку так просто не поїдеш.
Якщо кидаєш двір не на один день, то маєш переробити все, що мав би робити потроху цілий той час, що плануєш подорожувати, бо твоє ніхто не зробить, а навесні, влітку та восени турботи у дворі вистачає.
Косив траву, бив щепу і мульчував аж до останнього, ледь встиг прийняти душ і вскочити у маршрутку до Києва, благо, у нас в Березані з транспортом до столиці все нормально.

Маю практику з'являтися на центральному залізничному вокзалі десь за годину до відправлення, всяке буває, краще перестрахуватися. Потяг рушив вчасно, вагон чистий, сусіди приємні - разом зі мною в купе їхали троє (з десяти, які розташувалися в інших купе) акторів молодого театру Києва, зрозуміло, що ми майже не говорили, бо всі, в основному, сиділи в телефонах. Я, трохи почитавши книгу, заснув.
Молодь хотіла, як я чув, вийти погуляти на вокзалі Львова, тим більше, що зупинка там довготривала. Я скептично подумав, що молоді завжди трохи переоцінюють свої сили, Львів був десь о 2-3 ночі, звісно, ніхто навіть не вставав, спали покотом.

Вранці на під'їзді до Польщі нас досить швидко перевірили українські митники, у Пшемишлі черга до митників Польщі розтяглася на метрів з триста, проходили перевірку години з півтори. Трохи померзли всі, холод був неочікувано собачий.

Для очікування у теплій залі вокзалу Пшемишля треба було пред'явити квиток. Після цього мені без жодних попереджень поставили печатку з зображенням ведмедя на зовнішній бік правої долоні і впустили всередину.
У залі були присутні серед інших і чимало українців, дехто підходив під благословення, впізнавали, дякували за ведення Фб та телеграм каналу. Мені завжди трохи незручно давати благословення, коли я не по формі одягнутий, бо ж їхав транспортом у джинсах та сорочці. Але відмовляти у благословенні не став. Колись мені старший священник розповідав історію про двірника у монастирі, який завагався у сумнівах чи брати благословення у священника, який повертався з міста "по мирянці", без підрясника. Священик підмітив його вагання і запитав щодо цього. Двірник відповів, що не знає, чи можна брати благословення у священника без підрясника.
Священик радо повідомив, що підрясник висить у такій то келії, раптом що, то двірник може взяти у підрясника благословення.
Двірник все зрозумів правильно. ;)

До Щецин потяг сидячий, 12 годин їзди наче у нашому інтер-сіті, але трохи комфортніше, зручніше сидіти у кріслі, хоча лежати в купе однак краще. Мені сказали, що у Європі лежачих місць у залізничному транспорті немає, тільки сидячі. Неправда. Є. Як я вже пізніше довідався.
До Щецина встиг дочитати книгу Юваля Ной Гарарі "Коротка історія майбутнього". Почав у потязі в Києві. Не скажу, що полонила, автор махровий атеїст, до того ж футурологія - річ явно непевна, але багато чого цікавого для себе взяв. На тому й дякую автору.

В Щецині мене підхопив о. Димитрій Дзядзевич, настоятель храму в Берліні, і десь о другій ночі по Україні ми зайшли у його орендоване житло.
Він ще встиг розповісти, що увесь їхній район в 90-х викупили декілька заможних жителів Західної Німеччини, тож всі квартири тут здаються, жоден із жильців квартирою не володіє, всі знімають. Всередині при здачі квартира пуста (окрім кухні та ванної кімнати), стіни білі, меблів нуль, треба купувати самотужки. Але тут з цим просто, безліч людей виставляють прямо на вулиці непотрібні меблі, тож нашим біженцям залишається лиш організувати вантажне таксі і меблі є.

Заснув мертво, дорога своє робить.. Мав відпочити, попереду був цікавий день.