Оппі
"Тут
Не бруд із глини - руді пустелі,
Не скелі - скелети храмів.
Та радію щиро життю без стелі,
Бо дім мій - зверху і прямо!
Альбедо?
Буває, живу за третини.
Повітря? На смак червоне.
У побратимів, здається,
Тіні танцюють під Кейджа Джона."
Так
Співав у залі космічний пульт
Де космічні проєкти, космічні плани,
Космічні цілі, а проти - культ:
Не хрест, а земля й кайдани.
Так їм
писала душа самотня,
Чекала сигнал, як опій.
Мила, читала Гнєдого й сотні
Миль проходила Оппі.
"Я бачила тут такі шахти й кар'єри
Кохана, побачиш і..." Знов
На панелі пил, як відбиток ери.
"Не сонце крадуть. Любов!"
"А які камінці-сувеніри тобі?!
Це ж не назавжди мій скит!"
Наждачний вітер і терпить біль
П'ятдесятидвогерцовий кит.
"Я буду скоро." Відмовчує безвість
"Я й не таке раніше!"
Та лише "пі-іп" поринає у всесвіт:
"Батарея сідає. Темнішає".
art: @shashapaeva
—
#НікітаМуляр • #поезія
навігація • графік
