Передсмертні слова марсоходу Звичайно всі ми займаємось дайві | Провулок

Передсмертні слова марсоходу

Звичайно всі ми займаємось дайвінгом, проте без аквалангу та трубки, занурюючись у себе задля дослідження власного Я. Замість кольорових рибок Червоного моря, а задля зустрічі зі своїми особистими проблемами та задля пошуку відповідей на деякі питання, що ми ставимо самі собі. І виявляється, що цей дайвер, який завжди самотньо плаває дном моря, це наче рибалка, який сам і створив цю ферму з незакритих гештальтів заради власного хобі - занурення в себе. Вірш Нікіти Муляра якраз і створений завдяки цьому процесу, порівнюючи власне сприйняття дому й еміграції з марсоходом Оппі...

"Для мене завжди цікавою і важливою була тема самотності та відчуження. Я давно живу далеко від місця, де народився і виріс. І хоча ми і є свідками світу розвинутої транспортної інфраструктури і вбиваючого відстань інтернету, така своєрідна "бездомність" все ще не дає мені спокою. Я поступово намагаюсь дослідити, що відчуваю і думаю про такий номадизм, поки що без великих успіхів.

Історія марсоходу Оппортьюніті теж несе в собі деяку "романтику емігрантської ніяковості". Апарат, кинутий на Марс, щоб декілька місяців досліджувати геологію червоних пустель, пропрацював натомість 15 років і "пережив" багато аварій і пилових бурь. Свою діяльність Оппі (як її лагідно називали в НАСА) закінчила у 2019, потрапивши у піщаний шторм і надіславши технічним працівникам сигнал про зміни навколо і погіршення внутрішніх показників. Саме це прийнято трактувати, як передсмертні слова марсоходу.

Сподіваюся, що кожному, хто колись відчував себе так само втрачено, вдасться знайти свій шлях до улюблених планет."