«Про важливе під час війни та після» У будь-якому соціумі п | 💚 Психологічна служба КНУ імені Тараса Шевченка
«Про важливе під час війни та після»
У будь-якому соціумі періодично виникають якісь проблеми та/чи конфлікти. І що він неоднорідніший (багатонаціональний, багатомовний, з неоднозначністю щодо прийняття ЛГБТК+ спільноти, різними культурами та цінностями), то більше, на жаль, цих проблем та/чи конфліктів.
Ми, українці, протягом всієї історії боремося за свою цілісність та культуру. І також боремося за європейські цінності, як європейська держава: ми вчимося толерантно ставитися одне до одного. І так, наша толерантність значно виросла за останні роки.
Однак зараз, у 21 столітті, коли здавалось би такого і бути не повинно, сталася війна, і ми опинилися в стресовому полі. Це загострило наші емоції та поглибило наявні проблеми.
Спочатку ми об'єдналися! Така собі внутрішньоособистісна мобілізація проти ворога
Люди згуртувалися, допомагали, чим могли, підтримували як могли — матеріально чи морально, зосередившись на найбільшій цінності — житті. Як свого, так і інших українців.
Наші потреби зменшилися, а цінності виросли
Та від такого тривалого стресу, який приносить війна, від виснажливих та таких, що підривають наше психічне здоров'я, подій, неможливо залишатися весь час активним/ою.
Через цю втому хтось може починати вказувати, як поводитися можна чи не можна.
Ми говоримо про толерантне ставлення одне до одного
Не забувай — ворогу вигідно, коли ми агресивно ставимося одне до одного. Спробуй зберігати свою людяність. Агресію варто направити в протидію ворожому нашестю, бо неприпустимо ставитися толерантно до жорстокості, брехні та цинічної поведінки загарбників та насильників, «людей», які відібрали наше звичне мирне життя.
Варто спробувати ставитися насторожено не до свого оточення, а до загарбника, засуджувати його дії. Потрібно акцентувати увагу на нашій спільності, меті, на тому, що нас об'єднує: бажання жити на рідній землі під жовто-блакитним прапором, маючи можливість вільно висловлювати свою позицію та думки, вільно жити.
І як у будь-якому цивілізованому суспільстві, цьому ніяк не можуть заважати національність, расова чи релігійна приналежність і, тим більше, статева/сексуальна ідентичність. Ми різні, кожен/на з нас – індивідуальність. І поки ми всі любимо нашу країну і прагнемо захищати її, яка різниця чим відрізняємось? Головне — чим ми подібні.
Зараз єдність набуває особливого значення. Ніхто не може перемогти країну, люди якої поважають одне одного. Ми маємо робити свою роботу і свій вклад, посильний для кожного з нас. Думати про свої вчинки, про свою душу та совість. Адже нашим захисникам та захисницям дуже важлива не тільки матеріальна, а й моральна підтримка. І їм важливо знати, що вони захищають нас, щоб нам було добре, щоб ми жили, а не існували, коли є така можливість: раділи, сміялися, зробили те, що приносить нам задоволення. Щоб любили, піклувались про себе та інших, ставилися з повагою, розумінням та прийняттям особливостей одне одного.
Набагато легше боротися знаючи, що з тилом все ок, правда? Усі слова, молитви, віра та справи — зараз набувають не абиякої сили
Україна – у серці! Миру нашій землі!
Катерина Калениченко та Марина Бєлінськ, психологині ПСКНУа
