2023-03-03 09:02:03
ІНФЛЯЦІЯ ЩАСТЯ
Дуже яскравий вислів,який натякнув на роздуми.
Помічаю,що з часом ми наче втрачаємо здатність щиро радіти та відчувати такий же рівень позитивних емоцій як у дитинстві.
Будучи дитиною, було достатньо будь-якої дрібнички, щоб відчути себе щасливим: батьки прийшли з роботи – щасливий, купили нову іграшку – щасливий, приготували улюблені смаколики - щасливий, кудись поїхали - щасливий, повернулися до дому - щасливий.
Потім дитина дорослішає.
І треба трохи більше зусиль,щоб відчути те саме щастя.
Але ще так просто: перше побачення- щасливий, перші самостійні кроки,перші гроші- щасливий.
А далі?
А далі треба ще більше зусиль,щоб відчути хоча б приблизно той рівень щастя.
Як писав один автор, раніше ти міг бачити та відчувати щастя у всьому,коли виростаєш - тобі всього - замало, не викликає вже тих емоцій.Треба ще щось.
“Років двадцять тому нова пара кросівок, привезена далеким родичем з-за бугра, ставала точкою відліку нового періоду в житті....Щастя було безмірним. Тепер, щоб заслужити право на такий самий його обсяг, треба було купувати як мінімум джип, а то й будинок"
Зовнішній світ нам каже купи це і будеш щасливим,а придбавши це- ти відчуєш себе неймовірно.
І ми як наркомани хапаємо будь яку можливість аби знов відчути себе таким щиро щасливим,як колись.
От тільки проблема.
Хапаючись за зовнішнє, не чувши себе, коли отримати шматок позитивних емоцій вже стає нав'язливою метою,коли ти забуваєш про себе і свої бажання, потреби (ті,що дійсно твої,а не показані медіа,як край необхідні кожному)
Це стає вже не пошук щастя,це залежність.
Помічали за собою,що колишні дії, покупки вже не дають стільки і потрібно ще більше,ще щось,тощо?Наче втрачаєш той шлях,який колись був звичайним та зрозумілим
#нотатки
422 viewsedited 06:02
П
