​​Чи такі страшні великі романи, як нам здається? У новому епі | Пусто

​​Чи такі страшні великі романи, як нам здається? У новому епізоді подкасту «Правда і Кривда» Іра та Геля обговорюють, чому великі тексти нагадують серіали, а наше кліпове мислення допомагає долати сотні сторінок. А ще, чому романи писати простіше, ніж коротку прозу, а автори грішать деталями, яких могли б і уникнути. Дівчата порівнюють великі тексти зі шлюбом: прослухайте епізод, щоб дізнатись, з якою книгою вони б якнайскоріше розлучились.

Разом з Ірою говоримо про капіталізм та астрологію у романі «Світила» Елеанор Катон. Це текст про золотошукачів у Новій Зеландії, але не поспішайте називати його нудним. Тут є і вбивство, і алюзії на вікторіанський роман, і навіть герої, кожен з яких символізує знак зодіаку.

Геля розповідає про «Дітей їхніх» Ніколя Матьє. Дія відбувається у французькому провінційному містечку у 90-ті. Підліткові драми переплітаються з проблемами батьків, а дорослішання йде поруч з надмірною фізіологічністю. І виявляється, що з героями у нас значно більше спільного, ніж може здатись.

Не забудемо й про «Амадоку» Софії Андрухович. Чому над романом літає привид Домонтовича, чим дівчатам не вгодили неокласики та як головна героїня створила монстра Франкенштейна.

Нагадуємо, що наші патрони отримують ранній доступ до подкасту: patreon.com/pustoproject

SoundCloud | Apple Podcasts | Google Podcasts | Spotify | Anchor