Сьогодні тема великодня, але не про пасочки-кубасочки, а про Є | Репортерське пальто

Сьогодні тема великодня, але не про пасочки-кубасочки, а про Євангелія як репортаж.

Цей мотив нагадала мені колонка Тараса Прохаська. “Геніальний репортаж Луки”, — пише Прохасько, і я згодна, що Євангелія можна прочитати як художній чи літературний репортаж.

Євангелія оповідають про те, що сталося, — про життя Христа. Ці події мають першорядне суспільне значення (хоч одразу на головну сторінку). А тексти є оповідями очевидців (Матвій та Іван — одні з 12 апостолів) або тих, хто записав історії очевидців (Марк, Лука) — в другому випадку маємо історичний репортаж.

Чи це літературний репортаж? Ще й як, інакше б ці тексти не надихали людей вже майже дві тисячі років. І вони цілком відповідають одному з визначень літературного репортажу: це розповідь про те, що сталося, і про щось більше. В Євангеліях цього “щось більше” є більш ніж достатньо, не посперечаєшся.

Правда, сучасний редактор онлайн-видання міг би закинути цим репортажам надмірну кількість героїв і сюжетних ліній. І, мабуть, скоротив би безжально. Та й дехто з авторів свідомий цього. Ось євангеліст Іван у післямові так і пише: “Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але думаю, що коли б написати про все те зокрема про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг”.

А за Прохаськом, це ще й інтерактивний, постмодерний репортаж. Репортаж співучасті: “І автором усіх редагувань є ми самі. І остаточний текст не дійсний без цієї персональної редакції”.

#док_чтиво