Коли працюєш на фрилансі, надто чітко розумієш одну річ: що зр | Репортерське пальто

Коли працюєш на фрилансі, надто чітко розумієш одну річ: що зробиш — то й заробиш. Мене це усвідомлення і так доганяє кожен день, а особливо в такі дні, як тепер. “Збираю гроші, щоб вижити”, — як було написано на картонці в одного чоловіка з сопілкою, бачила його днями у Вінниці.

А значить треба робити свою роботу. І якщо ця робота не на стрічці новин, то оновлювати цю стрічку о третій ночі — краще ні. Як і перевіряти новини з самого ранку. Принаймні для мене так.

Сьогодні я перевірила вперше новини десь о 16 годині. Тихо пишаюся) Просто зранку потрібно було зосередитися на великому тексті і я розуміла: інакше попрацювати не вийде.

А ще треба якось відволікатися. Тому я тікаю в кіно. Там якраз показують "Носорога" Олега Сенцова. Минулого тижня ходила на "Стоп Земля" Катерини Горностай. А десь між ними ще на два світові: "Смерть на Нілі" (нудотина) і "Алея жаху" (мертвячина)
(ні, це не єпідтримка, її я витратила на книжки і на укрзалізницю).

Висновок такий: зараз такий час, що українські фільми цікавіші за все інше, що йде в кіно. Не ідеальні, але в них є оте життя, яке вібрує, і ти його відчуваєш тобі відгукується (якщо що, то “Стоп-Земля” мені відгукується більше, там така вразливість, до якої “Носоріг” не дотягує, але й він цікавий тим, як творці фільму уявити собі 90-ті).

З іншого контенту, який мене відволікає і заспокоює, — це другий сезон подкасту львівського психотерапевта Володимира Станчишина “Бо любов” (тепер це не про особисті, а про робочі стосунки).

Цікаво, що у вас, на чому ви зосереджені і яким ще контентом відволікаєтеся.

#життя_репортерки