- Життя зовсім не стало, - лопотіла Раїса Іванівна, відпихаючи | Розповідь пошепки: поезія, казки

- Життя зовсім не стало, - лопотіла Раїса Іванівна, відпихаючи розлюченого Маркізика, який намагався ревниво вгризтися їй у хвору ногу, волаючи котячою мовою «так не діставайся ж ти нікому!». – Ледве животію, їсти немає чого, ото тільки чай пустий сьорбаю. Ну але пів пенсії Симонєночці послала, він же ж не заробляє нічого, не те що ті хапуги.
- Ти ідіотка, - повідомила бабця, виставляючи варення на стіл. – Тобі харчуватись треба.
Пляшечки з ліками переїхали зі столу на сервант, на плитку поставлено чайник, Маркізик, злобно зиркаючи, зайняв найбільше крісло, і слідкував, як бабусі розставляють тарілочку з тонко нарізаним батоном, блюдечка для варення, чашки та розкладають мельхіорові ложечки. Тоді всі повсідалися чаювати, два рази посварились, виїли пів банки варення і обійнялись. Мою місію було скінчено. Для краси можна було б тут приписати, що над нашим хрущобним мікрорайоном сходила в цей час яскрава різдвяна зірка. Але, як на мене, і так непогано вийшло.