Розповідь пошепки: поезія, казки

2022-02-28 20:45:07 І коли до землі притискає оцей вогонь,
І коли ревуть нальоти погибелі і страху,
То все-таки хуй вам, падлюки, на кокарду і на погони.
Отакенний хуй. Відкрити / Коментувати

2022-02-25 16:01:23 У передмістях нині ідуть бої.
Місто не спить, місто скликає своїх,
тихою піснею, сурмами, матюками,
ви колись чули, як матюкався камінь? -
Криками розтривожених немовлят…
Місто гарчить, бруківки його болять,
лається, огризається в сто горлянок,
в тисячі канонад.
Як воно зветься? Київ, Херсон чи Харків?
В кожному селищі чудища кров’ю харкають.
Небо не падає, небо тримають міцно,
крила залізні там затіняють місяць.
Кожна сльозинка стане його стрілою,
лють його добра,
вбивче його тепло.
Спи, моя крихітко,
спи, люлі-люлі-лю,
як я тепер ненавиджу і люблю… Відкрити / Коментувати

2022-02-02 14:34:41 https://vm.tiktok.com/ZMLNTxrSH/ Відкрити / Коментувати

2022-01-31 23:58:18 Біля горла холодне лезо глухої загрози.
Усе на світі складається з вогню та морозу.
Усе на світі складається з парадоксів, як от життя і смерть, і вірші у прозі.
Так і танцюєш із цим відкладеним - біля горла,
його враховуєш, коли коханий тебе пригорне,
і нічого, ми всі тут якось, усі не здохли, такі порядки у світлій армії Арагорна.
Коли зима промине, і відтане - як зніме шкіру,
ти відчуєш у цьому смак і припиниш скімлити,
бо всі колись починали з цього - отак дрижали,
а декому і до вподоби танці з ножами.
У небі щось пролітає – певно, усе ж не жайвір,
але свого не доможеться: не легкі ми… Відкрити / Коментувати

2022-01-01 18:41:47 Романтичніше, ніж "при місяці заблукали",
Ніж "кохалися до нестями і де накрило...
Я люблю, коли люди розходяться з мудаками,
І відрощують крила
І фак у свинячі рила.
І заводять картаті сукні, дурну сорочку,
Карабін і патрони, викрутку, кавоварку...
Я люблю, коли люди розходяться по-хорошому,
А не вийде - нехай із боєм, із болем - варто.
Їм стає тоді світ широкий і невідомий
І світанки і кришталеві, і беспечальні..
Я люблю, коли люди вчасно ідуть із дому,
Коли дому нема - не випиті, не розчавлені.
Я люблю, коли люди розходяться з мудаками,
Із останнього вдиху - і в перший нарешті видих.
Ось людина сто років з тіні не витикалася,
а дивіться - випливла.
Те гниле, що гноїть в собі, до биття не звикло.
Шкірить ікла. Відкрити / Коментувати

2021-12-22 01:21:18 https://vm.tiktok.com/ZM83v19s3/ Відкрити / Коментувати

2021-12-21 16:18:25 Повільна зима – відлуння гуля печерами,
розпухле і кволе неба чорнильне черево,
і все, що стається – час віддає знічев’я нам.

Кохання живе не довше, ніж інфопривід,
затятість твоя нагадує радше привид,
а решта всього лишається за дверима.

І світ помирає зовсім – тоді народиться,
а все, що змаліло зараз, тоді потроїться.
А поки – не відчиняй,
не пускай
непрохане. Відкрити / Коментувати

2021-12-08 01:37:10 https://m.tiktok.com/v/7039091803320012038.html?u_code=dk4d4e73ild2h8&preview_pb=0&language=uk&_d=d1bek7cclgg7le&share_item_id=7039091803320012038&source=h5_m×tamp=1638916362&user_id=6995123302856131589&sec_user_id=MS4wLjABAAAASCcBBLyiOJjC3yD9DUUXB09rmivTOcCs3IoUrybWtJAAxPWyqx8vrP4K5m_Bsdwk&utm_source=telegram&utm_campaign=client_share&utm_medium=android&share_iid=6995123356433909509&share_link_id=28b4c7df-7c21-4908-bdb2-067c7d4be86c&share_app_id=1233 Відкрити / Коментувати

2021-12-03 19:01:45 Виймає срібний серп із тіла вітру розкошланий недосконалий місяць.
Внизу, у чорних венах древніх вулиць тривогу й тугу перехожі місять.
Поблякла злітна місячна розмітка.
І не злетиш, як не заплющиш очі.
Ховали вітер у проваллях чорних, на всі світи відспівували вітер,
і прислухались, до нічної тиші, де чутно, як склепає сонним вії,
а місяць небом витирає вістря,
і в грудях вітру темрява хлюпоче.
І поки вітром молодим уродить, і поки сніг заколе теплу шкіру,
всі смертні відчувають порожнечу, зневіру, цю наглядачку покірних.
А місяць злий, а місяць зуби шкірить… Відкрити / Коментувати

2021-12-02 00:55:06 Ти спиш - і не рахуєш уві сні
Провалені і виконані місії...
І тихо по кімнаті ходить місяць
І щось собі мугикає під ніс.

І чорних тіней довгі язики
позлизували сіль твоєї втоми,
злизали нас - і вже тепер ніхто ми,
лиш ніжність і пульсуюча блакить.
Ніщо не має значення тепер,
Допоки ми зависли у міжчассі,
В кімнату лине море, білі чайки,
А місяць залишається на чатах,
безсонне сонце, срібне і сліпе. Відкрити / Коментувати