Вчепилася клята туга, не випускає, а хто утішає навіть – то бі | Розповідь пошепки: поезія, казки

Вчепилася клята туга, не випускає,
а хто утішає навіть – то біс із ними.
Ми всі обросли роботами і зв’язками,
шкідливими звичками, грубістю, матюками,
умінням тримати все за всіма замками,
за сенсорними, хайтечними, навісними.
Ми камені при дорозі, мій друже камінь.
У чаші небес нас всіх омиває вітер,
і час під старою ковдрою – омиває.
Ти думаєш, що лишилося посивіти,
що грудень якийсь масний і холодний квітень,
шкідливі цукерки, довбана дільче віта,
що доля твоя крива, просто от крива, і
таку її годі іншим переповісти.
Аж раптом ти прокидаєшся. Ломить скроні,
і ми ще живі, скажені і заборонені.
Ми зброя в забутій шахті, уран і стронцій,
крупиця на терезах затісного світу,
у грунті – корені,
а ми – за вітром…