Руська звізда

2023-04-11 18:40:38 Викладаю статтю Г. Ільїнського «Як виникли українські форми наз. одн. сер. роду типу "зілля"», розбивши її на дві частині: огляд наявних пояснень переходу "-'е" в "-'а" та власне пояснення явища від автора. Якщо коротко сказати за висновки, то: 1) Форми типу… Відкрити / Коментувати

2023-04-11 18:37:06 Викладаю статтю Г. Ільїнського «Як виникли українські форми наз. одн. сер. роду типу "зілля"», розбивши її на дві частині: огляд наявних пояснень переходу "-'е" в "-'а" та власне пояснення явища від автора. Якщо коротко сказати за висновки, то:

1) Форми типу зілля виникли не фонетичним шляхом, і навіть не морфологічним, а синтаксичним.

2) Заохочували вживати форми на -я фрази на зразок там було збіжжя, де збірний іменник від початку стояв у родовому відмінкові. А оскільки мовець міг усвідомлювати це як там було [кого? чого?] збіжжя, так і там було [хто? що?] збіжжя, зрештою збіжжя (від збіжже) ставало підметом, а отже, і переймало до називного відмінка (-е/-є) закінчення родового (-я).

3) Сприяв цьому вжиток знову ж таки родового відмінка, але вже із заперечною часткою не, адже в українській мові можливо казати я не беру з собою кожух і я не беру з собою кожуха. Отож у фразі на зразок я не нарвав зілля мовець може бачити в цім як родовий відмінок (я не нарвав [кого?чого?] зілля), так і знахідний (я не нарвав [кого? що?] зілля), тотожній називному.

4) Ільїнський також прив'язує до цього й супін, що зник в українській мові, але залишив свої сліди. Це й пояснює, чому дієйменник, що замінив давній супін, так часто вимагає родового відмінка, коли тільки він сам залежить від дієслова, що визначає рух: іди сіна косити, люде йдуть жита жати тощо. Далі вже гору брала аналогія.

5) Подібне явище з українською маємо в говорах словацької, де так само родовий відмінок помішався з називним у багатьох випадках, як-от tam bolo zbožia, obilia, pitia, tŕňa, líst'a.

6) У російській мові теж були зачатки схожого явища, проте вони «одцвіли». Огрома конкретних збірних іменників на -ьjе тут перейшла з однини до множини, ставши причиною, що абстрактні іменники на -ьjе (житьје, весельје) зберегли свої давні закінчення. Відтінку збірности й подільности, що відіграли були величезну ролю в українській мові, здебільшого не було в їхнім значінні. У зв'язку з цим стоїть і злиття форм, як-от дружья з друзи, княжья з князи в друзья, князья тощо. Відкрити / Коментувати

2023-04-06 17:59:30 Продовжую малювати карти. Сього разу звернувся до Цамбелевої праці, а саме до його обвісток щодо поширу релігії в Східній Словаччині серед словаків. Вислід виявився сорокатий: • Перший шар містить ті міста й села, де більшість мешканців сповідує одну релігію.… Відкрити / Коментувати

2023-04-06 17:58:51 Продовжую малювати карти. Сього разу звернувся до Цамбелевої праці, а саме до його обвісток щодо поширу релігії в Східній Словаччині серед словаків. Вислід виявився сорокатий:
• Перший шар містить ті міста й села, де більшість мешканців сповідує одну релігію.
• Другий шар містить ті міста й села, де такої більшости немає.
• Третій шар містить ті міста й села, які не важать у цій карті. До таких належать ті, що виникли пізніше (Земплинські Гамри, Липники, Нова Полгора), ті, що їх чомусь не згадано (Блатна Полянка, Поруба-під-Вигорлатом), ті, що є частиною населеного пункту (Жабани, Разтоки тощо), і несловацька решта.
• З четвертого по сьомий шари вже містять власне територію поширу релігії, а саме римо-католицької, греко-католицької, лютеранської й кальвінської. Цамбел розділяє кількість вірян на ˃ 50% і ˃ 20%, я це й намігся передати.
• Останній шар уже відсилає нас до инших двох карт: Межі угорсько-руських земель 1773 року і Словацько-українська межа 1962 року. Я додав його, щоб мати змогу порівнювати зіставу вірян і мовців.

Окрім суто карти, подаю й такі обвістки: з-поміж населених пунктів, де кількість вірян однієї релігії більша від 50%, — 6 кальвінських, 42 лютеранських, 91 греко-католицьких і 429 римо-католицьких (усього 568), а з-поміж населених пунктів, де кількість вірян однієї релігії більша від 20%, — 24 кальвінських, 61 лютеранських, 124 греко-католицьких і 176 римо-католицьких (усього 385).

Знову ж таки, карту спотворено й це слід мати на увазі (чого лише варте замальовання землі межи Стратеною та Грабушицями). Відкрити / Коментувати

2023-03-29 17:03:39 Найточніша мапа українських етнічних земель, розташованих у Європі.

Це — поки що найкраща зі всіх подібних мап, що я знаходив в інтернеті.

На мапі вказані джерела інформації, вона доволі детальна і створена за участю професіонала — українського історика та географа Володимира Кубійовича.

Нижче — ця мапа у великій якості.

#ucr_irredenta Відкрити / Коментувати

2023-03-20 14:07:08 Зробив карту на основі праці Петрова 1911 щодо меж угорсько-руських земель в Угорській Русі на 1773 рік. Тепер поясню деякі помітки: • Перший шар «Руські села й міста» містить населені пункти, що, на думку Петрова, 1773-го року були руськими. З них темно… Відкрити / Коментувати

2023-03-20 14:04:23 Зробив карту на основі праці Петрова 1911 щодо меж угорсько-руських земель в Угорській Русі на 1773 рік. Тепер поясню деякі помітки:
• Перший шар «Руські села й міста» містить населені пункти, що, на думку Петрова, 1773-го року були руськими. З них темно-червоним помічено ті, що їх не згадує Лексикон.
• З другого по четвертий шари містять змішані населені пункти, де частка руської мови/людности була значна, але не переважна.
• П'ятий шар містить инші населені пункти. Із них сірим помічено ті, що виникли пізніше 1773-го року, а тому не важать у цій карті.
• Шостий шар містить власне територію, де руська мова/людність переважна або значна (помітна).
• Останній шар — для зручности додано географійні прив'язки.

Щоб розрізнити мову/людність, я використав різні кольори. Так, червоний або темно-червоний — руський, коричневий — угорський, голубий — словацький, пурпуровий — румунський, світло-зелений — сербський, болотний — німецький, сірий — пізніше виниклий. Якщо, наприклад, Тячів і Сигіт помічено коричневим, але Сигіт лежить у межах шостого шару, це значить, що Сигіт угорсько-руський, натомість Тячів — переважно угорський. Те саме стосується й, наприклад, Стропкова й Бокші: Бокша словацько-руська, бо вона лежить у межах шостого шару, а Стропків — переважно словацький.

Карту, ясна річ, дещо спотворено, оскільки я прив'язував пошир мови до географії. Наприклад, територія межи Стотинцями й Блажевом — гірська, а отже, майже безлюдна, але я все одно замалював її червоним, оскільки за межу тут узято хребет. Те саме стосується й нинішнього Закарпаття, хоча майже вся та територія — червона. Відкрити / Коментувати

2023-03-07 20:47:51 С.Т. Томашівський. Етнографічна карта Угорської Руси // Статьи по славяноведению. — Вып. 3. СПб. — 1910. Відкрити / Коментувати

2022-11-29 14:14:44 Потроху пробую писати на тему русиністики й за межами цього каналу. Для початку згодиться й невеличка стаття на університетській конференції.

М. С. Меший. Проблема слов’янської мікролінгвонімії на прикладі бачвансько-русинської мікромови // Збірник статей за матеріалами І Всеукраїнської (НЕ)класичної студентської наукової інтернет-конференції «Мовно-літературний коворкінг» (22 листопада 2022 року), м. Харків. — Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2022. — С. 30-33. — URL: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/17663. Відкрити / Коментувати

2022-11-13 14:11:13 Наводжу статтю Ф. Жилка (частина 1 та частина 2) про поділ українських говорів. Автор більше зосереджується на історичних передумовах розгалуження та инколи навіть перетинається з Ю. Шевельовим (пор. «Чому общерусский язык...»), хоч і не згадує останнього.

Так, Ф. Жилко зазначає, що в найранішому розгалуженні є прояви ще східнослов’янського поділу на племінні діялекти або діялектні утворення племінних об’єднань, а також прояви діялектного поділу, що виникли переважно на початках творення українського народу. Говорячи про східне слов'янство, ми наші говори ділимо на південно-західні та північно-східні (північні). Тут, до речи, можна згадати Ю. Шевельова, котрий за основу української мови брав відповідно галицько-подільський і києво-поліський регіон.

Уже з 2 пол. XV ст. визначаємо три українські діялектні типи: південно-західний, північний і південно-східний. Перші два своїми особливостями сягають доби передісторії української мови, а південно-східний діялектний тип, утім, найвиразніше відбиває порівняно найновітніші риси. Останній на тлі инших двох по суті є дальшим етапом розвитку української мови.

Автор також побіжно пояснює, чому саме південно-східні говори стали основою майбутньої літературної мови. Зокрема, то була територія, де 1) українці чинили були найбільше опору нападам татар і турків, 2) витворився той український фольклор, що поширився серед усього українського народу, 3) виникли із сер. XVII ст. зародки української державности тощо.

Первотвір: Жилко Ф.Т. Про виникнення діалектних груп української мови // Діалектологічний бюлетень. — Київ, 1962 (Вип. IX). — С. 3-14. Відкрити / Коментувати