​​Як народжується біль? Ти закриваєш очі і відчуваєш Море… Те | Щастя поруч

​​Як народжується біль?

Ти закриваєш очі і відчуваєш Море… Тепле, ніжне, грайливе. Хвилі лагідно котяться до берега, ніби кличуть тебе до себе. І ти піддаєшся, звичайно. Крок, другий – тепла водичка лоскоче кінчики пальців, потім коліна, груди, злегка торкається підборіддя, секунда – і тебе накриває з головою. Море поглинає, затягує глибоко і безповоротно. Інакше як відчути весь смак? Або з головою, або ніяк.

Очі досі у темряві, і ти починаєш довіряти. Море відповідає взаємністю. Ти не відчуваєш небезпеки, лише безкінечне «затишно», що дає підставу припускати – помилка неможлива!
І в якийсь момент душу огортає неземне відчуття, наче тіло починає зливатися з водою.
Ти розчиняєшся.
Морська вода розтікається по венах, проникає в кожну клітину, кожен нерв і досягає серця. Один удар, другий, третій… Фініш! Тепер не можна вирвати Море із серця. Тепер ти і є Море.

Очі сліпі, розум ще спить. Ти хочеш зупинити цю мить і не думати про майбутнє.
Аж раптом біда – здіймається буря. Навкруги лютують хвилі, утворюючи воронку. Безпечне море перестає бути безпечним.
Ти відчайдушно намагаєшся відчувати тепло і ніжність. Натомість – холод і відчуження. В легенях бракне кисню, і ти шукаєш друге дихання, але його немає. Напруження зростає. Неприємно, правда?

Більше немає бажання тримати Море в собі, і Море більше не хоче. Воно різко випльовує тебе на берег, і його залишки слізно стікають по твоєму тілу.
Очі відкриваються, ти обертаєшся і бачиш: Моря немає, на його місці болото, яке під благородною личиною хотіло огорнути тебе у свою темряву.

Не сумуй, так буває. Але знай: твоє Море, справжнє Море, все ще чекає тебе попереду в усій своїй істинності та чарівності. Потрапивши одного разу в таке Море, болотяні пригоди уже й не пригадаєш. Та й чи варто? І я зовсім не про морську глибочінь.