Перша, яка запам'яталася найкраще – це одна дівчинка з мого шо | Савченко пише

Перша, яка запам'яталася найкраще – це одна дівчинка з мого шостого класу. У попередній школі вона якось погрожувала всім вийти з вікна, і взагалі часто чудила.

Тема суїциду їй взагалі дуже близька, скажімо так, і вона часто могла заявити про своє бажання здійснити це. Її мама пов'язує такі штуки зі скупістю батька на емоції, а також з їхнім перебуванням у Донецьку під час обстрілів.

До речі, ця дівчинка якось писала відповідь на дошці, і скоротила "до нашої ери" як "д. н. р."

Я до її заяв щодо суїциду, у тому числі на уроках, ставився спокійно. Не ігнорував, не перескакував на іншу тему, а просто коментував. Спочатку це було щось на кшталт "краще не треба", або "це не обов'язково". А потім почав казати, що, от, це було б небажано, або що ми би тут сумували. Хлопці кивали навіть, бо ж симпатична.

Але з часом ці мої коментарі скотилися до жартів типу "тільки вздовж, а не поперек", або "тобі пістолет не продадуть". Я якось боявся, що це жах як непедагогічно, і взагалі дуже неоднозначно, але вона раптом перестала щось таке заявляти. Можливо, просто щоб я перестав ганьбитися. Ну, або це просто стало такою її рисою, до якої можна ставитись з іронією, а підкреслювати не обов'язково.

Якось навіть запитав її, чи це все вона серйозно. Сказала, що так. Окрім того, що сказала її мама, з уривків фраз дівчинки зробив висновок, що вона у одній з попередніх шкіл була закохана у хлопця. А він чи то зрадив, чи то кинув, або просто не прийняв її, або френдзонив, чи може просто погано ставився. Вирішив не з'ясовувати, хоча, напевно, варто було б.

На уроках історії спеціально для неї часто зачіпав тему сенсу життя. Якихось там єгиптян, наприклад. Або навіщо Гільгамеш шукав безсмертя. Вона завжди включалася в такі дискусії. Взагалі, з часом ставала спокійнішою. Навіть іноді здавалося, що мудрішою.

Як я пішов з тієї школи, то чув, що вона там знов чудила потім. Комусь олівець в руку засадила навіть. Хотів відвідати їх там якось, але щось не виходило ніяк. Шкодую, чесно кажучи.

Коротше, після того як я пішов з тієї школи, не спілкувалися. Ну, зараз вона жива, звісно, але де тепер навчається – навіть не знаю.