Савченко пише

2021-08-09 14:34:21 Якщо об'єктивно, то пройшло достатньо часу, щоб знов було що писати.

Але саме зараз є дещо важливіше.
Потрібні керівники гуртків: шахів, логіки, і театральний. Пропонуємо оплату від 400 гривень за годину. Всього на кожному гуртку по 22+-3 години на тиждень, можна поділити між двома педагогами. Програму розробляємо разом, або даємо готову. Територіально - Пріорка.

Якщо маєте питання, самі хотіли би, або маєте знайомих, то пишіть мені - @mykhailosavchenko.

Річ у тім, що я дозрів до бізнесу. Ми з партнеркою орендуємо приміщення у державних школах і створюємо там оплачувані гуртки. Тема класна. Поки обкатуємо в одній школі, тоді зможу поділитися враженнями.

До зв'язку. Відкрити / Коментувати

2020-09-09 22:51:27 У Кропивницькому директорка школи написала на учнів заяву в поліцію, бо ті зняли лист шиферу з сараю, щоб врятувати кошеня Відкрити / Коментувати

2020-09-09 22:51:27 Може, пам'ятаєте, як у школі лякають поліцією, відрахуванням і всім таким?

Так от, директорка школи, про яку сюжет у нижньому повідомлені – людина честі, пішла до кінця. Діти полізли на дах сараю зняти котика, який три дні там волав, і пошкодили ворота і шифер. І вона написала у поліцію про пошкодження майна.

Тридцять (умовно) років директорка чхала на той сарай і на ті ворота, але от діти вирішили зробити Вчинок, і все, треба їх навчити відповідальності. Бо це якось не вписується у шаблон.

Вражає просто, наскільки люди можуть відірватися від реальності. Невже самим приємно тримати дітей у таких застарілих неадекватних рамках поведінки? Як ви "готуєте дітей до реального світу", якщо весь світ у цій ситуації обере кота? Цікаво, це у старих керівників закладів освіти така профдеформація?

Так ще приколює слідчий, який дуже старається сприймати це серйозно на камеру. Він у сюжеті уособлює собою оцей реальний, зовнішній світ. Людину, яка не дотична до цього шкільного "мірка", який створюють навколо себе такі керівники. Відкрити / Коментувати

2020-09-04 19:53:46 Як і обіцяв, у кінці три трошки більш конкретні історії.

1. Перша — про мене. У січні мені зменшили навантаження (16 уроків на тиждень замість 21), знайшовши усіх вчителів, у тому числі іншого вчителя на мій предмет Social Studies. Я кілька разів подавав якісь ідеї щодо розвитку школи, але "наїдався завтраками" та в підсумку забивав. Коротше, все налагодилось, ковтнув свіжого повітря. Одного дня прийшов на урок, а мене зустріли стривожені п'ятикласники, які сказали, що у них там інша вчителька історії. Директорка сказала, що мене хочуть замінити, а то її давня подруга прийшла на пробний урок. Коли про це почули учні (не від мене) вони одразу взяли в облогу кабінет директорки з вимогами залишити мене. У тому числі там була донька інвестора з 10 класу, тож ситуація забулася. Згадавши, як моїми уроками закривали дірки весь перший семестр, відчув себе використаним.

2. Вчитель спорту (який завжди протестує пройти наймення "фізрук") всю зиму вів заняття у кімнаті, яка зовсім не схожа на спортзал, і взагалі мала колону прямо посередині. Притому його уроками теж дірки закривали. Коли йому директорка нещодавно сказала, що у наступному році буде навантаження вдвічі більше, а зарплатня — лише на 4000 більше, вона попросила його думати швидше, бо "у мене вже є заміна".

3. Була в адміністрації єдина приємна людина. По суті завуч, але вона і школу облаштовувала, і частину уроків вела, і всіма паперовими справами займалася. Нещодавно дізнався, що за це все вона весь час отримувала лише одну звичайну зарплатню, доки директорка займалася тільки зустрічами з батьками. То тепер ця завуч спокійно звалила зі школи.

Як і я. І єдине, що мене утримувало від того, щоб звалити ще у лютому — це думка про відпускні влітку. Ну і якби я міг передбачити карантин, то це теж було б вагомим аргументом.

Я тут торкнувся важливої теми про "ми — команда", і планую іще розкрити цю тему. Відкрити / Коментувати

2020-09-04 19:53:46 Важко писати про щось із минулого, коли отримую нові враження від нової школи. Особливо коли в минулому негатив, а тут поки суцільний позитив. Та все ж пересилюю себе і продовжу по порядку. Тобто, про попередню школу і минулий навчальний рік.

Там багато про що можна написати, але почну з найбільшої жизи. Бо на будь-якій роботі буває, що на тобі просто їздять, висувають абсурдні вимоги і пригружають якоюсь маячнею. От там такого було багато. Почну з причин, чому так вийшло у цьому конкретному випадку, а у кінці наведу кілька ілюстративних історій.

Школа у тому ж році була заснована інвестором — власником великого бізнесу (виробляє побутову техніку). Йому ця школа була потрібна скоріше для іміджу, але, ясне діло, він хотів ще й щоб вона окупалася. Знайшов директорку з багатолітнім досвідом у одній державній школі, призначив її керівником, а у бенефіціари записав себе. В результаті — ситуація а-ля "мама не хотіла, батько не старався", бо директорка у розвитку не зацікавлена, а інвестор не шарить і не може приділяти час. А хто зрештою за це все відповідальний, альо?

Результат цієї невизначеності не змусив на себе очікувати — економили на всьому. Усі процеси запускалися і тягнулися абияк. Про заповнення журналів (так-так, паперових) нам почали говорити 30 серпня, але отримали ми їх тільки на осінніх канікулах. У вересні всіх змусили пройти вебінари щодо використання інтерактивних дошок, які стояли у кожному класі, але у жовтні сплив місяць безкоштовної проби програми, і ніхто нею не користувався. Електронні журнали теж узяли безкоштовні, а потім дізналися, що за повну версію там вимагали гроші у батьків. І найважливіше — навіть на початку листопада знайшли ще не всіх вчителів, тому їхні уроки закривали додатково моїми предметами (і інших вчителів), тобто понад програму.

Але на зустрічі директорки з інвестором вони тільки ділили шкуру невбитого ведмедя, тобто говорили про обмеження кількості учнів у класі. Директорка казала, що не можна більше 15, а інвестор казав, що 20 — норм. Притому що у 9 класі на той момент була лише одна дівчина. Цей клас створили тільки тому що її мама сказала, що або віддає у школу і її, і двох молодших братів, або нікого. Коротше, директорка і інвестор так і не визначили, хто з них більше відповідальний за школу, і відривалися від реальності. Так хто ж відповідальний виявився, як думаєте?

Всі, напевно, знають, що якщо начальник починає говорити про команду, то значить, що хоче від працівників якоїсь фігні. Так от, "Ми — команда" — це там просто була така мантра. І по ходу в очах директорки це було відповіддю на питання, хто відповідальний за школу. Тому що у листопаді, коли стало зрозуміло, що більше дітей вже не набереться, а школа іще далека від самоокупності, тоді пригружати почали саме вчителів. Ні, ніхто не подумав про те, що тупо завішати місто бігбрдами — це так собі маркетингова стратегія. Ні, нікого не хвилює те, що у школи нема ніякого позиціонування і стратегії розвитку. Найбільша проблема — це те, що мало фоток з уроків. Тому треба їх постійно робити.

Тобто, просто через те, як була оформлена співпраця директорки та інвестора, постраждали всі. Якщо керівник не зацікавлений напряму у розвитку бізнесу, то він і не буде цим займатися. Він стане просто людиною, яка приймає рішення і допускає або не допускає когось до грошей інвестора і клієнтів. А якщо грошей буде мало, то буде викручуватися за чужий рахунок, тобто працівників. Думаю, кожен може впізнати у цьому описі й інші організації. Відкрити / Коментувати

2020-08-14 14:46:34 У викладі історії я зупинився на тому, що після звільнення з першої школи перейшов у іншу, тієї ж мережі. Тож продовжую ситуацією ще одного злету і падіння. Цю частину історії нереально впихнути в якусь тему, але вона, як я думаю, цікава сама по собі.

Отже, десь за місяць я звик до нової школи. Там і атмосферка була здоровіша, і умови краще. Одна проблема — надто мале навантаження, а тому і оплата так собі. Тим більше, без магістратури, і взагалі без НПУ стало зовсім нудно. Доки одного разу я не звернув увагу на новини мережі.

Вони зібралися створити студентське (там учнів називають студентами) самоврядування. Написали, що у березні почнуть роботу над цим, і виклали положення. "Знайома тема" — сказав я, зробив у положенні близько 30 правок з коментарями, і надіслав менеджерці, типу, ось, може так буде краще.

На те, що сталося далі, я і розраховував — менеджерка покликала мене на розмову, а після цього сказала, щоб я зробив план роботи над самоврядуванням у всій мережі і починав його виконувати. Плата символічна — тисяча гривень на місяць, але сказала, що як будуть результати, то можна підняти до двох. Я трошки посміявся і пішов робити — це хоч щось цікаве, і навіть з якоюсь перспективою.

Не вдаватимуся у всі деталі плану і моєї візії всієї цієї справи, а скажу лише, що це було круто, і я так думаю навіть тепер. Якщо дуже коротко, то суть полягала у тому, щоб утворити усі основні органи на кожній локації, а потім ще й зробити з'їзд. Там би лідери з кожної школи могли познайомитися-поспілкуватися, і можливо вигадати та зробити щось цікаве. У тому числі внести правки до положення.

З самою цією роботою пов'язано два цікаві моменти. По-перше, я дізнався, що на локації у Львові навчаються два сини Садового, і один із них став президентом школи. Уявив скупу чоловічу на очах Садового-старшого. По-друге, якщо, наприклад, російський ліберал закінчується на українському питанні, то прогресивний педагог закінчується на самоврядуванні. Очільниця (директорка) школи сказала, що мої плани надто демократичні і студенти нічого не будуть робити, якщо не змушувати (ha-ha, classic). Треба було бачити її обличчя, коли я сказав "І нехай. У цьому вся суть демократії". Хоча у моїх планах були механізми м'якого залучення студентів до різних справ.

Але щойно я з оцими всіма планами розігнався, все скінчилося. На початку квітня у школи закінчились гроші, і тоді скоротили всіх, кого могли, у тому числі цей мій проект. Менеджерка написала "щасти в облаштуванні крутого самоврядування на локації", а я подумав, що дзуськи, безкоштовно я вже напрацювався. І почав шукати іншу роботу, бо не хотів залишатися там, де бувають такі от проблеми.

Після однієї невеличкої авантюри тривалістю в місяць, мені таки запропонували роботу у школі, яка тільки-но у вересні відкриється, і у червні ми підписали договір про наміри. Наміри підписати договір у серпні та пропрацювати рік у цій школі. Але про те іншим разом. Відкрити / Коментувати

2020-08-02 17:37:26 Один товариш мені нещодавно сказав, що теж подумує про вчителювання. "Як думаєш – каже, – чи вийде з мене добрий вчитель?" А я і не знав, що йому відповісти. Тож спробую відповісти йому тут.

А як власне відрізнити доброго вчителя від поганого?

Оцінювати вчителів можна суб'єктивно або об'єктивно. Із суб'єктивною оцінкою все просто: запитали керівництво школи, запитали у дітей, запитали у батьків, і вивели оцінку вчителя. Причому цей метод не слід недооцінювати — він і простий, і доволі ефективний, тому що, в принципі, а що іще потрібно приватній школі, окрім задоволення і учнів, і батьків, і керівництва? Ну, є дещо, але про це пізніше.

А щодо об'єктивного оцінювання, то тут бачу два підходи. Є підхід, який я би назвав формалістським. У ньому оцінка вчителя залежить від того, наскільки він усе робить "правильно". Тобто, чи є чітка структура уроку, чи використовує він належні методи і технології, і чи повністю дотримується програм і стандартів міністерства та рекомендацій сивочолих докторів педагогіки.

У останній школі, де я працював, мене оцінювали саме таким чином, тож я втік, щойно з'явилася можливість. Можна було б, звісно, досягти таких вершин педагогічної майстерності, щоб вдихнути життя в усі ці стандарти і навчитися зацікавлювати учнів, не відходячи від планів... Але це явно не для мене, бо і стандарти я не поважаю, і досягнення майстерності у мої плани не входить. Ну і такий підхід, що учень має хавати те, що йому дають — теж мені не подобається, бо я сам таке у школі не любив.

Другий підхід назвав вже не я, а ті, хто його вигадав — результато-орієнтований. Тобто, перш ніж зайти у клас, треба визначити результати навчання наперед, провести навчання, а потім перевірити, чи вдалося їх досягти. На основі цих досягнень і має будуватися оцінка вчителя. Цей підхід мені здається, звісно, більш логічним, але є і деякі складності.

Річ у тім, що результати мають бути максимально конкретними. І проблема навіть не в тому, щоб правильно сформулювати фразу на кшталт "вільно характеризує різні історичні епохи", а у тому, щоб цей результат навчання був комусь потрібний. Тобто все це має бути систематизовано. І перш ніж прописувати результати на кожен урок, потрібно прописати на рік, і на весь термін навчання, а починати треба з того, що ми взагалі маємо витворити з учня за всі 11 років.

Різні школи у цьому плані ставлять перед собою різні цілі — хтось хоче випустити майбутнього лідера у глобальному світі, а хтось — духовно розвинену, щасливу людину (це реальні школи, як що). Тож вчитель у цих школах оцінюється з тієї точки зору, наскільки він може сприяти досягненню цих цілей.

Хоча оскільки прописування усіх результатів з усіх предметів — це справа складна і довга, то є великий ризик, що все опуститься до рівня суб'єктивної оцінки. Хоча цілі і тут відіграватимуть певну роль, бо все одно у цій школі зібрались ті, хто ці цілі поділяє, тож і оцінка їхня буде, хоч і певною мірою на інтуїтивному рівні, але все одно відповідна до цих цілей.

Тож вчителювання зараз — це сфера, де є достатньо широкий вибір, який може підходити різним людям. Тож перш ніж думати, чи вийде з тебе добрий вчитель, варто запитати, а чому ти взагалі хочеш бути вчителем, і чого ти хочеш цим досягти для себе. Тоді і стане зрозуміло, яку школу шукати, і як там працювати.

А якщо вже знайшов ту школу, яка відповідає твоїм планам і цінностям, то головне — це взяти не надто велике навантаження, щоб можна було нормально поратись, триматися за свої цілі, плани та цінності, і просто постаратися не лажати. Відкрити / Коментувати

2020-07-26 20:17:49 Найти любимую песню! Відкрити / Коментувати

2020-07-26 20:17:35 Одна з переваг вчителювання – два вільні місяці влітку.

Два, тому що по половині червня і серпня ідуть на завершення навчального року і підготовку до нового. При тому більшість шкіл оплачують цю відпустку.

Тож ці два місяці завжди хочеться зайняти чимось дуже корисним, чогось навчитися, краще підготуватися до наступного року і все таке. Але треба ще й відпочити. Тож питання – як?

По-перше, це страшно. Бо ми звикли до постійного напруження і намагання не відставати від світу, який вічно кудись котиться. По-друге, це важко, особливо після карантину, коли вся робота була вдома, а тепер там же треба відпочивати.

Але ми з дівчиною (теж вчителькою) все ж наважились і закинули всі справи та забули про всі плани на те, як провести літо з користю. Зустрічалися з друзями, читали, дивились відоси, навіть грали в Сімс 4 (а я ще й у стратегії), і поїхали до її бабусі.

Щодня я перевіряв себе на предмет бажання щось робити і повернутися до корисних справ. Воно з'явилося десь на день десятий, але я так розлінився, що ще три дні знадобилося для того, щоб знову навчитися якось себе організовувати. Іще більше часу по ходу знадобиться для виправлення режиму сну.

Але результати вже мені подобаються – з'явилася якась спонтанність у діях і чистота у думках. Починаю згадувати про музику, яку давно не слухав, і думки, які давно не думав.

Тож, як і Морріссі, рекомендую. Відкрити / Коментувати

2020-07-12 01:16:39 Перша, яка запам'яталася найкраще – це одна дівчинка з мого шостого класу. У попередній школі вона якось погрожувала всім вийти з вікна, і взагалі часто чудила.

Тема суїциду їй взагалі дуже близька, скажімо так, і вона часто могла заявити про своє бажання здійснити це. Її мама пов'язує такі штуки зі скупістю батька на емоції, а також з їхнім перебуванням у Донецьку під час обстрілів.

До речі, ця дівчинка якось писала відповідь на дошці, і скоротила "до нашої ери" як "д. н. р."

Я до її заяв щодо суїциду, у тому числі на уроках, ставився спокійно. Не ігнорував, не перескакував на іншу тему, а просто коментував. Спочатку це було щось на кшталт "краще не треба", або "це не обов'язково". А потім почав казати, що, от, це було б небажано, або що ми би тут сумували. Хлопці кивали навіть, бо ж симпатична.

Але з часом ці мої коментарі скотилися до жартів типу "тільки вздовж, а не поперек", або "тобі пістолет не продадуть". Я якось боявся, що це жах як непедагогічно, і взагалі дуже неоднозначно, але вона раптом перестала щось таке заявляти. Можливо, просто щоб я перестав ганьбитися. Ну, або це просто стало такою її рисою, до якої можна ставитись з іронією, а підкреслювати не обов'язково.

Якось навіть запитав її, чи це все вона серйозно. Сказала, що так. Окрім того, що сказала її мама, з уривків фраз дівчинки зробив висновок, що вона у одній з попередніх шкіл була закохана у хлопця. А він чи то зрадив, чи то кинув, або просто не прийняв її, або френдзонив, чи може просто погано ставився. Вирішив не з'ясовувати, хоча, напевно, варто було б.

На уроках історії спеціально для неї часто зачіпав тему сенсу життя. Якихось там єгиптян, наприклад. Або навіщо Гільгамеш шукав безсмертя. Вона завжди включалася в такі дискусії. Взагалі, з часом ставала спокійнішою. Навіть іноді здавалося, що мудрішою.

Як я пішов з тієї школи, то чув, що вона там знов чудила потім. Комусь олівець в руку засадила навіть. Хотів відвідати їх там якось, але щось не виходило ніяк. Шкодую, чесно кажучи.

Коротше, після того як я пішов з тієї школи, не спілкувалися. Ну, зараз вона жива, звісно, але де тепер навчається – навіть не знаю. Відкрити / Коментувати