проте не обмежуватимуся лише відгуком, а покажу вам ще три дос | Стівен Кінґ. Український клуб

проте не обмежуватимуся лише відгуком, а покажу вам ще три досить дрібні й непомітні моменти з перекладацької кухні, які, можливо, не надто цікаві й очевидні на перший погляд, проте, як на мене, вартують кількох речень.

1. gerald’s game: гра джералда vs джералдова гра. з власного перекладацького й читацького досвіду скажу: вміння працювати із синтаксисом, правильно й доречно змінювати його в перекладі (чи просто змінювати), як на мене, є одним із способів відділити (умовних) «хороших» перекладачів від (умовних) «звичайних». це одна з таких речей, на які пересічний читач часто не звертає увагу, але для мене вона неприємніша, ніж будь-які хибодруки чи щось подібне. сам я доходив до усвідомлення важливості синтаксису поступово (тому, зокрема, читати свої ранні переклади мені буває фізично важко). можливо, колись напишу про це детальніше, позаяк питання перекладу назви це синтаксис лише почасти, і щось уже мене заносить...
коротше кажучи, в обох цих словосполученнях наголос стоїть на другому слові. проблема з першим варіантом у тому, що (можливо, це суб’єктивно) без контексту може виникнути думка, ніби це «гра, у яку грає джералд». джералд же в нас на перших кількох сторінках помирає (spoilers, duh), відповідно це нелогічно. і так, це можна зрозуміти також як «гра, яку створив джералд», проте в (кон)тексті роману наголос завжди робиться на слові «гра». джессі постійно роздумує про цю «його гру», і те, що її придумав джералд, уже стає другорядним, важливо те, що він змушує її в неї грати.
по-друге, хоча, мабуть, варто було з цього починати, бо цей аргумент набагато однозначніший, присвійна форма імен для української мови просто природніша. здається, багато хто боїться цих форм, зокрема з іноземними іменами, проте мені здалося, що «джералдова» звучить досить непогано й вухо не різатиме .

2. книга ця в українському перекладі є не лише заручницею неоригінальності, оскільки виходить лише тепер, а й частково заручницею часу, у який була створена, для перекладача. у першій же сцені, коли чоловік головної героїні перед початком легкого бдсм-сеансу вирішує побавитися в мужнього мачо й неприступну принцесу, відповідає на прохання дружини зняти з неї наручники фразою «я відпущу тебе... якщо ти гарно, дуже гарно поводитимешся. будеш слухняною, джессі?», на що героїня подумки реагує corny [...] très corny.
оскільки ми живемо в третьому десятилітті двадцять першого століття, нам (чи, принаймні, більшості з тут присутніх) відоме слово «крін(д)жово». як мені здається, якщо без контексту, воно досить непогано вписалося в цьому випадку на місці слова corny. мовці стверджую, що corny та cringey є фактично синонімами, хоч друге слово й трохи сильніше. звісно, під питанням, чи доречним є це слово з позиції того, ким є персонажка, а саме немолодою жінкою (хоча конкретно цю фразу в її голові промовляє голос її подруги, яка, про мене, цілком вписується, як людина, що могла б його вживати і взагалі… читайте книжку, коротше кажучи)… але важливіше те, що «джералдова гра» написана в 1992 році, коли такими словами в українському узусі навіть не пахло. звісно, суперечка ця, про те, чи варто тягнути автора в цільову культуру й період, чи навпаки, стара, як шляєрмахер (чи навіть давній рим). у цьому випадку я займаю не настільки радикальну й суперечливу позицію (хоч руки чухалися), тому довелося обійтися банальним (sic!) «банально».