Євангеліє від Луки 19,29-40; 22,7-39 В той час, як наблизився | Біблійні розважання Скинії

Євангеліє від Луки 19,29-40; 22,7-39

В той час, як наблизився Ісус до Витфагії та Витанії, до гори, що зветься Оливною, послав двох із своїх учнів, кажучи:
– Ідіть у село, що перед вами; ввійшовши до нього, ви найдете прив'язане осля, на якого ніхто з людей ще не сідав ніколи; відв'яжіть його і приведіть. Коли ж вас хто спитає: навіщо відв'язуєте? – ви скажете: Господь його потребує.

Пішовши, посланці найшли, як він сказав їм. Коли вони відв'язували осля, господарі його спитали їх:
– Навіщо відв'язуєте осля?

Ті відповіли:
– Господь його потребує.

Привівши його до Ісуса, вони накинули на осля свою одежу й посадили Ісуса. І як він їхав, стелили свою одежу по дорозі. Як він був близько до спуску з Оливної гори, вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили, кажучи:
Благословен цар, що йде в ім'я Господнє!
Мир на небі і слава на висотах!

Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому:
– Учителю, заборони твоїм учням.

Він відповів:
– Кажу вам: коли ці замовчать, каміння кричатиме.

Настав день Опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. Ісус послав Петра та Івана і сказав:
– Ідіть та приготуйте нам їсти пасху.

Вони його спитали:
– Де хочеш, щоб ми приготували?

Він відповів їм:
– Ось коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому: учитель тобі каже: де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би їсти пасху? Він покаже вам велику горницю, вистелену килимами; там приготуйте.

Пішли вони й найшли так, як він сказав їм, і приготували пасху.

І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. Він до них промовив:
Я вельми бажав їсти цю пасху з вами, перш ніж мені страждати, бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не завершиться в царстві Божім.

І взявши чашу, воздав хвалу й мовив:
Візьміть її і поділіться нею між собою, бо, кажу вам: віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде царство Боже.

І взявши хліб, воздав хвалу, розламав, дав їм і мовив: Це – моє тіло, що за вас дається. Чиніть це на мій спомин.

Так само й чашу по вечері, кажучи:
Ця чаша – новий завіт у моїй крові, що за вас проливається.

Та ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною. Бо Син чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.

І вони стали один одного питати, хто б то з них міг бути, що мав те зробити.

Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. Ісус сказав їм:
– Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. Не так хай буде між вами. Але найбільший між вами хай буде як найменший, а наставник як слуга. Хто бо більший: той, що за столом, чи той, що услуговує? Хіба не той, що за столом? А проте я між вами як той, що услуговує.

Ви – ті, що зостались при мені у моїх спокусах, і я даю вам царство, як мені дав Отець мій, щоб ви їли й пили за столом у моїм царстві, і сиділи на престолах, судячи дванадцять колін Ізраїля.

Симоне, Симоне! Ось сатана хотів просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не ослабла і ти, коли навернешся, утверджуй твоїх братів.

Сказав Петро до нього:
– Господи, з тобою я готовий піти і в тюрму, і на смерть.

Ісус мовив:
– Кажу тобі, Петре, не запіє нині півень, як ти тричі відречешся, що мене не знаєш.

Далі сказав їм:
– Як я вас посилав без калитки, без торби, без взуття, хіба вам чого бракувало?
– Нічого, – відповіли.

І він до них промовив:
– Тепер же хто має калитку, нехай візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. Кажу вам: має збутись на мені, що написане: його зараховано до злочинців. Так бо те, що сказане про мене, до кінця доходить.

Вони сказали:
– Господи! Ось два мечі тут.
Він відповів їм:
– Досить!

Тоді він вийшов і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні.