2020-08-12 13:20:24
Проституція: єдиного шляху немаєСьогодні мова піде про вкрай складне питання - секс-робота. Спробуємо розібратися.
Звернімо увагу на світовий досвід. Існує три основні шляхи державного регулювання в цій сфері. Я був дуже здивований, що в країн ЄС немає спільної точки зору щодо цього питання. Кожна європейська країна підходить до проституції по-різному. Отже, що ж це за три шляхи:
Повна легалізація та визнання. Так зробили в Нідерландах, Німеччині, Туреччині, Греції та Швейцарії. У цих країнах запровадженні реєстри секс-робітниць/-ків, держава гарантує соціальний і медичний захист.
«Замовчування». На законодавчому рангу це питання ніяк не регулюється. І тут діє правило «можна, якщо не заборонено». Ця модель існує у Польщі, Італії, Іспанії, Португалії, Данії та Фінляндії. Секс-робітниці ніяк не захищенні, не отримують соціальний пакет послуг, не визнаються на юридичному рівні.
«Шведська модель», основна фішка якої - криміналізація клієнта. Тобто замовник послуг притягується до кримінальної відповідальності, у той час як секс-робота не визнається родом зайнятості, а робітниці потрапляють у кластер соціально незахищенних у юридичному полі. Модель діє у Швеції, Норвегії, Ісландії, Франції та ін.
Україна:
Систему, що діє зараз в Україні можна вважати «жорстоким варіантом шведської моделі». Замовник послуг притягується до кримінальної відповідальності з покаранням у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 15 років. Але й секс-робітниця підпадає під адміністративну відповідальність з покаранням у вигляді штрафу розміром від 84 до 134 тис. грн.
Складно про щось казати, коли в тебе немає достовірних даних. МВС не звітує про кількість «секс-злочинців та робітниць».
Що думаєте ви?
Що робити з секс-індустрією в Україні?
Голосуй в опитуванні нижче
260 views10:20