Окремий батальйон Вовки Да Вінчі

2022-07-14 20:05:58 Привіт від нашої розвідки!

#ВовкиДаВінчі #погляд_з_передової Відкрити / Коментувати

2022-07-14 19:32:31 ​​Вітаємо Ліну Василівну Костенко з отриманням найвищої нагороди Франції — Ордену Почесного легіону. Це заслужена нагорода людині, чиїми словами надихається кожне українське повстання вже майже 70 років.

#ВовкиДаВінчі #вольові_думки Відкрити / Коментувати

2022-07-13 21:00:25 Червоний Хрест на демократії та свободі.

Сьогодні річниця відкриття Товариства Червоного Хреста України. Це значима дата для нашої країни, адже є своєрідним визнанням на світовому рівні роботи українських сестер милосердя, а також волонтерської діяльності. Ще з часів Кримської війни (чергової спецоперації з захисту рускагаварящєго насєлєнія росії) в Україні існує міцна традиція допомоги постраждалим в умовах війни. А протягом 1918–1923 рр. існувало перше Товариство Червоного Хреста України. Друге з’явилося вже у 1991 році.

Але що не так із Червоним Хрестом? Українці почали замислюватись над цим від початку нашої війни у 2014 році. Хоча питання до діяльності організації поставали під час багатьох воєн та криз: епідемія Еболи, епідемія Covid-19, землетрус на Гаїті, вибори в Бєларусі — трагедії, які оприявнили недієвість, а часто й злочинну бездіяльність (подекуди й активні злочинні дії) організації.

Чим Червоний Хрест відзначився протягом війни в Україні? Назвав її «громадянським конфліктом» (перевершивши в цьому навіть росію, яка бодай користувалася терміном «громадянська війна»). Зустрічі з лавровим і ‘Ко — це взагалі традиційна рутина для представників товариства, навіть після початку повномасштабної, коли більшість світових лідерів почали обережніше ставитись до візитів в рф. Новий офіс організації у Ростові — для «розв’язання проблем, які накопичуються в Україні».

Але вишенькою на торті, звісно, є «поддєржка пострадавших ат украінскава крізіса в 2022» від Червоного Хреста рф. Можна було б в усьому звинуватити росію (що, безперечно, є завжди вірною тактикою). Але діяльність усіх національних товариств Червоного Хреста має відповідати стандартам Міжнародного Комітету ЧХ. Тож, якщо російський Хрест надає підтримку постраждалим від «української кризи», то це не може бути несхвалено Міжнародного Комітетом.

У християнських апокрифах є сюжет з апостолом Петром та Ісусом, під час якого було промовлено фразу, яка стала загальноуживаним висловом: «Quo vadis?» З латинської — «Куди йдеш?». Тож, quo vadis з такими вибриками, Червоний Хресте? Бо дуже напрошується не надто політкоректна відповідь:

йдеш за рускім ваєнним карабльом.

#ВовкиДаВінчі #воєнний_лікбез #погляд_з_передової Відкрити / Коментувати

2022-07-13 19:12:46 Відкрити / Коментувати

2022-07-13 19:06:25 НОВА РУБРИКА: Інтерв’ю з нашими побратимами.
Сьогодні — розмова з другом Бугаєм.

На війну приїхав потягом. Сів і приїхав. У військкомат я документи подав ще у березні 2014 року. Чекав, але останньою краплею для мене став розстріл 51-ї бригади під Волновахою. Орки просто приїхали у цивільному на бусиках і підло розстріляли хлопців. Коли я побачив, що таке може бути в тилу, що росіяни здатні на настільки відвертий воєнний злочин, я зрозумів, що це вже край, що вже не можу за тим просто слідкувати. Приїхав одразу у «Правий Сектор», одразу у Першу окрему штурмову.

За цю війну де ми тільки не були. Воювали і на Луганщині, і на Донеччині — всюди, куди нас кликали, ми їхали і помагали. Бійці 1-ї штурмової майже у 100% випадків — вмотивовані. Вони знають, для чого вони прийшли, що вони тут роблять. Це наша головна риса. Багато де воюють бійці без цінностей, їм нічого не потрібно. День до вечора: посиділи, ніхто не стріляє — от і добре, отримали зарплату і потому. Нас це не влаштовує.

На командирські пости я почав заступати після повернення з ДАП-у. Спершу став заступником начальника штабу — тоді ним був друг Подолянин. Далі якось саме пішло. Командування — це не лише ухвалення рішень. Це також відповідальність. Це не просто роздати задачі і забити. Я отримую накази від командира, затим планую і вирішую, як їх правильно і ефективно втілити. Є задача. Але водночас є відповідальність за людей. Справжнє командування — це поєднувати виконання завдання і збереження кожного свого бійця.

Зі свого воєнного досвіду найбільше пишаюся виходом на ворожі позиції, де ми взяли в полон трьох сепарів. Через отриману від них інформацію вдалося зберегти всіх наших побратимів живими. Це маленький вчинок, але я ним пишаюся найбільше.

Байок на війні багато, але ж то не для публіки поки. Не знаю, чи воно смішно, але якось перед нами генерал вибачався. Був випадок, коли ми в 2017 році приїхали на полігон разом зі збройними силами, і на своїх наметах повісили чорно-червоний прапор. По-перше, бо так легше шукати своїх у кількатисячному наметовому містечку. По-друге, ми під ним воювали. І тут приїхав якийсь генерал і наказав зняти всі прапори окрім державних. Тобто вмирати на полі бою під цим прапором можна, а жити на полігоні — ні. Ну, правосєки — як правосєки: винесли під намети командування покришки, поставили півторашку з водою (але всі думали, що там бензин). Стали інші підтягуватись до нас. Ми сказали, що розпочнемо голодування. У всіх там коґгнітивний дисонанс був — хто це може у війську, в армії так протестувати, ще й голодування оголошувати. Вже надвечір командування зібрало всіх у актовій залі, той генерал став вибачатись — буцімто він не знав, що то за прапор, що він перепрошує і що дає добро розвішувати червоно-чорні прапори. То було весело.

Мій найбільший переляк за війну — в ДАП-і, в 2014 році. Тоді був значний наступ — у рускіх, як завжди до якоїсь дати (день народження путіна, чи що), було завдання взяти аеропорт. Тиждень вони нас сильно штурмували. А наприкінці, однієї ночі вивезли САУ, з якої майже впритул розстрілювали термінал. Командир наказав йти на спостережний пункт. Я зголосився і пішов спостерігати зблизька, бо під стрілянину могла зайти ворожа група. Це було достобіса страшно — дивитися, як у твій бік лупить. Головою я розумів, що снаряд впаде за десяток метрів від мене. Але жах був неймовірний. Та зрештою все минулося. Більше той страх до мене не повертався, навіть у снах. Я як мала дитина сплю. У мене нерви — як ті сталеві канати. Буде що здати на металолом у разі чого.

Загалом, на фронті легше ніж удома. Тут все зрозуміло, тут все просто: тут є ворог, є конкретна задача. Просто вмикай голову і правильно все виконуй. Тут є твої побратими — не просто друзі, які часом поряд, а часом — ні. Це ті, на кого ти завжди, щосекунди можеш розраховувати.

Що першим зроблю, коли закінчиться війна? Вдягну усі свої нагороди і піду на Парад Перемоги.


Друг Бугай, перший заступник командира 1-ї Окремої штурмової роти.

#ВовкиДаВінчі #вольові_лиця Відкрити / Коментувати

2022-07-13 15:38:50 А в нас такі новини:

Вовки заходять у твітер

Хто там є? Доєднуйтесь!

twitter.com/vovkydavinchi Відкрити / Коментувати

2022-07-13 15:02:21 ...Отож, стояла глупа ніч, коли я вперше виперся на беху. Свої почуття щодо цього процесу описував вище, тож не буду ще раз повертатися. Зазначу лиш, що в честь цієї події мені закортіло написати вірша.

Навколо страшенний гул моторів, вітер починає задувати звідусіль, поруч штурман і холодна сталь, за яку доводиться трохи триматися, адже вирішив повністю не спускатися на сидіння, а їхати стоячи, визираючи, як сеньйор-гриб з люку.

Зі спорядження не брав абсолютно нічого, окрім набитої броні, РПС БК, ліхтарика і синьо-жовтого прапора в кишені, маючи радикальний намір продовжити марафон неспання до n-ї доби.

Поступово набираємо швидкість, долаючи дорогою вирви від мін та снарядів і лічені повороти до прямого шляху на у потрібному нам напрямку. Попри це, примудряємося кілька разів заблукати, і в цей момент я розумію, наскільки важливе знання логістичних маршрутів. Особливо у темряві. Але в цього разу доводиться бути звичайним спостерігачем, і цілковито залежати від тих, хто за штурвалом. Тим паче, що через бісовий шум складно мати бодай якусь розмову.

Губимося з другою бехою, та вчасно відшукуємо одне одного, замаячивши пекельним світлом. Темрява настільки густа, що єдиний орієнтир — не повірите, — побілені хати. Мене так яскраво осінило від цієї думки, що довелося уявити, як українці білять свої хати з надією на те, що рідненькі БМП триматимуть їх за орієнтир. Але часом достатньо лише хорошого ПНБ.

Що ж, нарешті пряма, нарешті можна розігнатися по занедбаному асфальту, який сяк-так тримає свій зовнішній лик. Вітер пронизує до кісток, очі мружаться від пилюки, яка уламково січе обличчя, втім не змушує мене відводити погляду від дороги.

Ейфорія бере павзу, коли ми сповільнюємось, — вочевидь, водії знають проблемну ділянку дороги і беруть правіше, об'їжджаючи, як виявилося в наступних подорожах світлішої пори, величезну вирву посеред маршруту.

За декілька секунд далеко попереду горизонт розрізають яскраві спалахи виходів градів у нашому напрямку. В думках лише:

Бляяяя...

(с) Ернст Хмарук; боєць підрозділу Вовків Да Вінчі.

#ВовкиДаВінчі #щоденники_війни Відкрити / Коментувати

2022-07-12 20:32:02 ​​В підрозділі авторитет:
Наш друг і побратим Паштєт

З Днем тебе, друже. Нехай життя приносить багато радості і хороших рускіх!

Віншуймо!

#ВовкиДаВінчі #вольові_лиця Відкрити / Коментувати

2022-07-12 17:10:14 ​​Вчора були роковини смерті Шаміля Басаєва — людини, чиїм життям можна вимірювати історію російських імперських воєн: боротьба проти московського впливу на території Ічкерії (тепер — Республіка Чеченя в рф) від 1991 року; Нагірний Карабах, Абхазія, Перша та Друга чеченські війни.

Суперечності щодо особистості Басаєва лишимо історикам. Важливим лишається те, що протягом усього свого життя, аж до смерті у 2006 році, Шаміль боровся з російським імперіалізмом — спрутом, який від 1991 року і досі намагається просочити собою весь простір колишніх царських і совєтських колоній.

Саме час вибудувати хронологію кривавих «міратворцев» і «асвабадітєлєй». Читайте про це у нашій новій щотижневій рубриці #хроніки_мордору. Вже скоро.

Слава Україні!

#ВовкиДаВінчі #вольові_думки Відкрити / Коментувати

2022-07-12 12:40:42 Тарас Хаммер — зразковий боєць Вовків Да Вінчі. Стояв біля витоків НВР «Правий Сектор» та був його незмінним натхненником.

В лавах 1-ої ОШР ДУК ПС торував комбатантський шлях і був причетний до етапних моментів бойової діяльності підрозділу. На початку квітня він героїчно загинув на Ізюмському напрямку.

Вогонь спогадів про нього продовжує палати в серцях побратимів. І вже за кілька днів проєкт Stugna (Андрій Середа/Арсеній Білодуб) запрезентує переосмислену версію відомої пісні «Опришки». Вона стане черговим творчим меморіалом на честь Хаммера.



Відкрити / Коментувати