2022-05-23 21:07:46
Наближається 90-ий день російсько-української війни, вирішив записати тут свої думки на цю дату, щоби було потім на згадку і, може, вони ще комусь виявляться цікавими
Найстрьомніше було на початку.
Виходячи з дому 24 лютого, думав, що скоро може статися останній бій, але не було думки його не дати. Хоча більше вірилося - якось вивеземо, вистоїмо і прорвемося. Вірилося у сили нашої великої країни та її чудової безстрашної нації. В перші дні це дуже додавало сил.
Повною фантасмагорією відчувалися бойові дії під Києвом, на Житомирській трасі. Квартал, у якому роками гуляв з дітьми, 15 хвилин від нього машиною, і вже танки, гармати, війна.
Було бажання за всяку ціну відкинути ворога від міста, яке за 20 років стало мені рідним. Від дуже мальовничого й затишного міста, з яким пов‘язано стільки гарних спогадів й важливих моментів у житті. Ну й дуже не хотілося, щоб якась смердюча свиня рилася в моїй квартирі, там усе тільки моє і моєї родини))) Для цього інколи йшли піхотою проти ворожої техніки й завдавали окупантам втрат. Повністю розумів ризик, але і розумів, для чого це треба.
Втечу окупантів з-під Києва відчув як першу перемогу. Зберегти позиції там в орди не залишалося жодних шансів. Наша артилерія зробила той напрям конвеєром смерті для вторжників у прямому сенсі. Бувало, що знаходили російську техніку, давали координати і її ставили в чергу на знищення, бо арта працювала ще по цілях, виявлених раніше, хоча арти було багато і працювала вона 24/7.
На початку квітня кілька годин зустрічі з дружиною і наймолодшою донькою вперше з 24 лютого та від’їзд східніше, підготовка до битви за Донбас, яка триває й досі.
І ситуація, принаймні, на нашому напрямі дуже багато в чому зараз повторюється з тодішньою ситуацією під Києвом. Перший наступ орди, зупинка просування ворога й початок спроб обережно контратакувати. Тільки впевненості і віри в кінцеву спроможність повністю виграти цю війну зараз набагато більше, ніж було 24 лютого Ворог окопується, настрої - дойдьом до Львова за трі дня, вже далеко в минулому. Тепер намагаються хоч захопити всю Луганську область, хоч утримати Херсон. Але, даруйте за тавтологію, хер їм, а не Херсон)))
Наостанок кілька думок, яким я бачу майбутнє. 90 днів, на жаль, це далеко не кінець війни, навіть не половина. Буде ще багато жахливих сторінок, людських втрат і масштабних руйнувань. Але в кінці ми переможемо неодмінно. В деталях не знаю, якою буде ця перемога. Знаю лише, що такою її сприйматиме вся українська нація, по-іншому ми тепер уже просто не зупинимося
Вічна Слава полеглим героям! Ваші життя зберегли країну, яка буде навіки вільною та квітучою.
А живим - сил пошвидше завершити все це. Перелом скоро, треба збільшити оберти
90 днів. Перенесіться у 24 лютого і подумайте про цей строк.
https://t.me/olvoitko
19 views18:07
С
