Сповідь · історії з життя

2021-04-11 10:11:34 Мені 17, закінчую 11 клас, навчаюся добре, але боюсь здавати ЗНО. Не знаю на кого вступати, боюся йти в життя) мама випиває, часто сваримось, підтримки немає. Маю багато комплексів, не вмію відкриватися людям, все тримаю у собі, закритий круг спілкування, дуже тактильна, не люблю будь-які дотики, не було хлопця, навіть за руки не трималась( Не знаю навіщо ви це читаєте,але дякую за увагу

Пост від: анонім
Поділитися своєю історією Відкрити / Коментувати

2021-04-09 14:09:01 На мій сором – я вже не цнотлива. А мені-то всього 16. Про це жахливо шкодую, що ось так, не думаючи, зробила помилку, а тепер, кожен раз як лягаю спати, ці думки не дають мені спокою. Минуло півроку, з'явився новий хлопець, а сказати не можу, і не хочу, тому що вважаю це абсолютно неправильним, і тепер би так ні за що не зробила. В душі – незаймана. Як же заспокоїти совість – не знаю.

Пост від: анонім
Поділитися своєю історією Відкрити / Коментувати

2021-04-09 12:58:24 Васап, мені 17, хлопець. Хочу розказати вам дивну, на мій погляд, історію свого життя і почути вашу думку.
З дитинства в мене погане відчуття емоцій і почуттів, тобто, я не вмію їх нормально розрізняти, до психологів також ходив, но не в цьому суть. Багато років нікуди не їздив, все було сіре і дуже не цікаве. Колишня моя гонитва за популярністю і спілкування зі всіма- пропали. І я не соціопат чи шось тіпа того, просто не цікаві люди, та й все інше.
І все ж таки, пару місяців назад, ми поїхали з сім’єю далеко за кордон, на море. Мене може і вразило то, шо я бачив, хоча я не зрозумів своїх емоцій, думаю був радий. І вот, переломний момент, зі всіх людей, я замітив одну людину, не знаю чому, що це все означало, та й зараз не знаю.
В мене появилось велике бажання познайомитися з кимось, прийшлось вчити чужу мову і за пару ночей шось трішки вже міг. Я познайомився, пару не зручних моментів і ми досить нормально спілкуємся днями, ночами гуляючи в невідомій країні. Настав день, коли я вже їхав, скоріше всього, то як ми спілкувались дружбою не назвеш, хоча і чимось серйозним тоже, я ітак нічого не розумів, але без тої людини мені було не цікаво. Ми обмінялись деякими речима і я полетів додому... В мене дійсно появилась ціль, я хотів ще раз побачити цю людину, хоча живе вона в іншій країні. В мене було бажання вчитися, рухатися кудись в житті, хоча я і не міг цього зрозуміти до кінця. Вона знала то, що я ніколи не напишу перший, не підійду і як вона ж казала, я завжди десь збоку. Тому ми спілкувались дальше деякий час, як і колись. Но з часом, я чув все більше і більше речей, по типу, «мені треба перерва», « я не можу зараз спілкуватися», ну ж не буду заставляти когось спілкуватися і тим більше нав’язувати себе. А ще через деякий, «з того всього ітак нічого не буде» і основне « ти серйозно до мене прив’язався?». Не сказав би, шо шось сильно відчув, но думаю мені було не приємно. Я бачив цю людину якось не так, як потім вона себе вела. Напевно, її слова повністю логічні, але все ж таки, хіба не через такі моменти і хочеться жити? Я ніколи не відчував подібних речей в середині, як тоді коли познайомився з нею, я не знаю, що це, но це було вроді приємно. Зараз я вроді такий як колись, на шо наголошують мені близькі люди. Насправді цікаво, що ви можете сказати про це все.

Пост від: анонім
Поділитися своєю історією Відкрити / Коментувати

2021-04-08 14:10:11 Привіт. Я випускниця 11 класу, і по ідеї я та мій клас повинні вчити випускний вальс. Зі всього класу відмовилася танцювати одна я. Незабаром після моєї відмови мені почала надокучати мій класний керівник і намагатися змусити мене танцювати. На всі запитання чому я відділяюся від класу я відповідаю що просто не хочу танцювати та і не відділяюсь я. Але проблема в тому, що в мене є причина не танцювати: 1 - те, що я практично не спілкуюсь з однокласниками і завжди отримую якісь не дотепні жарти від них в свою сторону. 2 - наша сім'я просто не має коштів, щоб заплатити за хореографа. Вкотре класний керівник телефонує мені та моїй мамі зі скаргами на мене, що типу я в класі вважаю себе найкращою. Насправді це не так. Що робити? І як на це реагувати? Вже просто немає сил... Можливо в когось була така ситуація? Як ви в ній вчиняли?

Пост від: анонім
Поділитися своєю історією Відкрити / Коментувати