​​ Давайте говорить на суржику! Думаєте, зі мною щось сталося | Щоденник надії. Сергій Степанюк

​​ Давайте говорить на суржику!

Думаєте, зі мною щось сталося? Той, хто замучив усіх виправленнями й прагненням до ідеальної української, закликає говорити суржиком. Жах!

Поясню. На початку повномасштабної війни 18% українців заявляли, що вони російськомовні. А от коли полилася кров в Україні, 34% з них вирішили перейти на українську. Нескладно порахувати, яка кількість таких людей. Це майже 2,5 млн людей!

2,5 млн українців, які дуже соромляться своєї неідеальної української мови. Ці люди поруч з вами, це ваші сусіди, родичі, друзі. І саме від вас, дорогі мої українськомовні українці, залежить, чи вдасться їм втриматися. Ну, звичайно, є різні люди, і їм байдуже, що подумають про них їхні співрозмовники. Але переважній частині російськомовних патріотів соромно говорити суржиком, коли поруч з ними хтось гарно мовить соловʼїною.

Тож прошу вас, українськомовні

В жодному разі не смійтеся, якщо вони скажуть щось неправильно, і це, можливо, буде навіть звучати кумедно.

Підтримайте людину, якщо вона намагається говорити українською, похваліть, що у неї вже є прогрес (адже навіть рішення перейти на українську, це вже прогрес).

Запропонуйте допомогу (якщо це буде доречно) у вивченні мови.

Розкажіть їм свою історію української мови. Адже для багатьох з нас рідною мовою є полтавський, житомирський, черкаський, закарпатський, та навіть львівський суржик (так, у Львові можна зустріти досить багато русизмів у мові, і їм важче його викоренити, ніж іншим, бо вони впевнені, що говорять чистою українською).

Звичайно, мій заклик говорити суржиком на початку посту більше є жартом, але, як відомо, в кожному жарті є частка правди. Погодьтеся, що ваша мова не така вже й ідеальна (хіба що ви Олександр Авраменко), і тим, хто саме перейшов на українську з російської, буде легше, коли вони бачитимуть поруч такого ж "смертного", який продовжує працювати над своєю мовою.

Підтримуймо одне одного! Разом переможемо!