Недавно почула думку, що складання рук під час молитви пох | Щоденник надії. Сергій Степанюк
Недавно почула думку, що складання рук під час молитви походить з язичництва і деякі люди називають складені руки гріхом. Завжди думала, що це просто допомагає зосередитись дітям, як і закриті очі. Цікаво почути вашу думку.
Можна було б просто відповісти на це запитання: «це просто допомагає зосередитись дітям, як і закриті очі». Але піднята тут проблема трохи глибша, тож зупинюся на ній детальніше.
Через бажання християн відхреститися від усього, що хоч якось повʼязане з язичництвом, можна досить часто почути: «Це не можна робити, бо так робили язичники!», «Це не можна використовувати, бо його використовували язичники!»...
З одного боку таке бажання хороше, але з іншого боку таким чином можна дійти до крайнощів. Так вже сталося історично, що наші прадіди були язичниками, і багато чого, чим ми зараз користуємося, може походити від них. Наприклад, звичай тримати вдома кішку. Так-так, традиція приручати й тримати вдома кішок пішла з язичницького Єгипту, і з самого початку котам відводилася роль ідола, релігійного символа, і навіть божества! Виходить той, хто вдома тримає кішку, грішить? Кішці не місце серед дітей Божих?
Та й взагалі, досить багато традицій і деякі звичні речі у нашому житті прийшли з нашого язичницького минулого. Був час, коли цим речам надавали релігійний зміст, але сьогодні вони з релігією не мають нічого спільного. Наші предки-язичники практично до усього в їхньому житті приписували дію якихось богів. Невже нам відмовлятися від користування вогнем, водою чи ще чимось іншим, бо язичники бачили в них дію своїх богів і їм поклонялися?
Про те, що складання рук під час молитви теж походить з язичництва, я ще не чув. Але тоді й на коліна не можна ставати, бо язичники ставали на коліна перед своїми богами. Складання рук зазвичай символізує благання, сильне прохання і смирення перед тим, у кого ми чогось просимо. І у цьому нічого поганого немає. Взагалі, поза під час молитви – це питання культури. Десь заведено молитися на колінах, хтось роззувається під час спілкування з Богом, хтось покриває голову, а хтось навпаки знімає головний убір, а хтось взагалі простягається на землі. Тож зосередьтеся не на традиціях, а на Тому, з Ким ви спілкуєтеся під час молитви. А чи складаєте ви руки перед собою, чи піднімаєте їх вгору, чи ховаєте в кишені – це ніяк не впливає на щирість молитви й на те, чи почує вас Господь.
