2022-11-05 23:45:32
Останнім часом мене накриває. Дуже. Про це я нікому не казав, тож нехай це буде приклад здорового камінгауту.
Я постійно намагаюся згадати всіх, кого я втратив з 24 лютого. Але не виходить. Завжди когось забуваю. Когось я знав половину життя, когось третину, когось порівняно нещодавно, з кимось зустрівся вже після 24 лютого. Перші повідомлення, що ми втратили Кобру, Карая і Вову Карася мене вхопила мало не істерика. Після Вальтера, Кіндера і Сьоми наступила пустота. Я вже не реагував на загиблих побратимів і друзів. Плакав лише одного, коли повідомили, що загинув Паша Собко. Великим потрясінням стала загибель завжди життєрадісного Руфа.
Їх багато. І раз на кілька днів повідомляють, що хтось із знайомих загинув. Чомусь я не можу згадати всіх одразу. Хтось кликав після війни на весілля, хтось кликав в куми, хтось на справжній коньяк, якого я ніколи не куштував. Хтось обіцяв набить морду після того як нап’ємось, ахах. Але завжди згадую якісь моменти життя прожиті з цим людьми.
Мені дуже шкода, що я не зміг нічого зробити, щоб вони залишились живі. Але я дуже вдячний, що завдяки їм я продовжую свій життєвий шлях і можу будувати плани.
Що я хотів цим сказати. Цінуйте людей поки вони живі. В наш час їх дуже легко втратити і дуже важко знайти. Цінувати загиблих буде вже пізно. Візьміть слухавку, напишіть повідомлення.
Цінуйте життя і насолоджуйтесь ним.
@stryzhak_avtonom
273 views20:45
С
