Нарешті Велика Палата Верховного Суду визнає необґрунтова | Tax Time!
Нарешті
Велика Палата Верховного Суду визнає необґрунтованим висновок ВСУ про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Постанова ВП ВС від 07.07.2022 у справі №160/3364/19
120. Разом із цим, визначаючи ТОВ «АТБ-маркет» зобовязання з ПДВ і податку на прибуток, контролюючий орган, крім іншого, послався також на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 грудня 2015 року у справі № 826/15034/14 (№ 21-3788а15), від якого пропонує відступити Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у звязку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. При цьому Верховний Суд України надав правову оцінку встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи щодо наявності вироку місцевого суду, яким особу було визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частинами першою, другою статті 205 КК України, як пособника у вчиненні фіктивного підприємництва - створення контрагента платника податків з метою прикриття незаконної діяльності.
122. Станом на час прийняття Верховним Судом України вказаної вище правової позиції Особлива частина КК України містила склад злочину у сфері господарської діяльності - фіктивне підприємництво (стаття 205), що передбачав створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
123. Отже, стаття 205 КК України охоплювала лише дефекти створення / придбання юридичної особи і вказувала на мету діяльності - прикриття незаконної діяльності. Однак ця норма не вказувала на наслідки такої діяльності для третіх осіб - тих, які мали (свідомо чи несвідомо) господарські відносини з підприємством, створеним з метою прикриття незаконної діяльності. Наслідки для третіх осіб мають кваліфікуватися окремо за наявності відповідного складу злочину в їх діях.
124. Формулювання Верховного Суду України - «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» - не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обовязків певного субєкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства.
125. Натомість єдина згадка про субєктів господарювання з ознаками фіктивності міститься у статті 55-1 «Фіктивна діяльність субєкта господарювання».
126. Ця стаття та інші норми чинного законодавства не містять положень про автоматичну незаконність усіх вчинених таким підприємством господарських операцій.
127. Водночас стаття 55-1 ГК України передбачає, що однією з ознак фіктивності є провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.
128. Отже, субєкт господарювання з ознаками фіктивності є правосубєктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».
129. За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
