night reading

2022-05-13 13:50:34 десь два місяці тому побачила трейлер нового серіалу про лікарів з Беном Вішоу в мене незакритий гештальт с Доктором Хаусом, якого я ніяк не передивлюся, тому закинула це у вотчліст на майбутнє. я не впевнена, що найближчим часом мене вистачить на кіно чи… Відкрити / Коментувати

2022-04-27 17:02:11 передивляючись список книжок, які я прочитала, як тільки мінімально опинилась у безпеці, можна подумати, що про літературний ескапізм мені нічого не відомо. буквально за пару тижнів до війни я встигла зробити важливу річ - гугл табличку з усіма книжками, що зберігаються на покетбуці - автор, назва, аннотація. тому зараз просто запустила пошук по ключовим словам и знайшла справжній діамант.

що я взагалі знала про Африку? нічого і видобуток колтану у Конго з "Леопарду" Несбьо. я почала "Half of a Yellow Sun" Чімаманди Нґозі Адічі, навмисно не читаючи нічого про історію Нігерії та громадянську війну 1966-1970 рр. власне це книжка мого улюбленого жанру "колоніальна політика Британської Імперії, thou art a heartless bitch". при поділі територій на країни географічні кордони були важливішими за етноси. конфлікти навколо нафтових родовищ та вбивство багатьох ігбо на півночі країни внаслідок війского перевороту була утворена держава Біафра, чиїм прапором якраз і стала половинка солнця, що сходить. вона проіснувала три роки.

Адічі народилась на півдні Нігерії і з дитинства слухала розповіді батьків про війну, на якій вони втратили майно та близьких. у Half of a Yellow Sun описані історії двох сестер з багатої нігеріїської родини, що здобули освіту у Великобританіі; професора унивірситету, який щиро підтримував революцію та новостворену державу; його служки, неосвіченого хлопця з маленького селища; британця, який переїхав до Нігерії та мріяв написати про це книжку. ніхто з героїв не очікував, що з ними станеться війна, що доведеться їхати з дому, змінювати звичні та комфортні умови життя, бачити вбивства своїх знайомих та рідних. тут треба сказати, що описи авіанальотів Адічі вдались дуже добре.

насправді книжка про те, що на війні дуже добре видно хто ти і шо ти. і як жити з цим новим собой і цими новими старими друзями у незвичних та екстремальних умовах, що не завжди легко, іноді навіть нестерпно.

#щоподивитись книжка була екранізована і судячи з трейлеру всі актори виглядаюсть саме так, як я і уявляла, особливо Річард - той письменник-невдаха. такий каст завжди рідкість і хочу сподіватись, що і сам фільм вийшов нормальним, а не як завжди буває з єкранізаціями Відкрити / Коментувати

2022-04-23 23:04:45 23 квітня ми також відзначаємо Всесвітній день книги. Слова зайві. На цій світлині, яку зробив Emilio Morenatti під час розбору завалів у Чернігові, усе зрозуміло без слів.
Війна стала справжнім поштовхом для переоцінки цінностей. Тож зараз як ніколи необхідно рятувати усе, що робить нас людьми і віддаляє він нелюдів, які прийшли на нашу землю вбивати, грабувати і нищити.

ДСНС України Відкрити / Коментувати

2022-04-09 23:25:37 десь два місяці тому побачила трейлер нового серіалу про лікарів з Беном Вішоу в мене незакритий гештальт с Доктором Хаусом, якого я ніяк не передивлюся, тому закинула це у вотчліст на майбутнє. я не впевнена, що найближчим часом мене вистачить на кіно чи серіали, але This Is Going to Hurt Адама Кея, за мотивами якої знят серіал, я все ж таки купила.

це такий собі щоденник, шлях героя від інтерна до лікаря-гінеколога із трохи сумним кінцем, ну а що поробиш, таке життя. але що важливе, коли автор хоче пожартувати, він бере це і робить, а не як деякі бє мє (уважно дивлюся на Сапоне). ще з неочевидних плюсів - кожному другорядному персонажу Кей дає ім’я когось зі світу Гаррі Поттера.

трігер ворнінг - не сама підходяща книжка, для усіх хто планує вагітність.

#щоподивитись звісно Відкрити / Коментувати

2022-04-08 22:27:33 взагалі якщо я хочу почитати якийсь кулінарний нон-фікшн, то я звісно почитаю. на How to Feed a Dictator Вітольда Шабловського я заглядалась вже давно, а тут ще й гарні знижки трапились.

по-перше Шабловський одразу викликає повагу своїми розповідями, як сам працював кухарем, бо кому як не мені знати, яка це важка праця. там ще присутня думка, що кухар - це людина, якій ми повністю довіряємо, а кому тоді довіряли люди, які були тиранами та принесли в цей світ стільки зла.

ну і поїхав він у подорож всіма континентами, щоб поговорити з людьми, що готували для Фіделя Кастро, Саддама Хуссейна, Пола Пота, Іді Аміна та Енвера Ходжі. загалом Шабловський спілкувався не лише з кухарями - він говорив зі своїми перекладачами, яких зустрічав там, з пересічними громадянами, що пам’ятали життя при режимах.

глава про Пола Пота була найважча, бо господи знову ці В’єтнам, Камбоджа і все інше. розповідати мені про Червоних кхмерів вийшло лише у ле Карре і повторювати це я більше не ризикну.

ну і власне навіть не бачу сенса казати, що найголовнішою і найцікавішою для мене була глава про Саддама Хуссейна. там до речі виявився єдиний рецепт, який хоч якось зацікавив. це було на самомму початку книги і далі я дочитувала ну просто щоб дочитати, бо на гудрідз немає опції "не дочитала" Відкрити / Коментувати

2022-04-05 18:24:56 те, шо Гітлер був параноїком, загалом не новина. наприклад у його головній ставці Вольфсшанце були спеціальні дівчата, чиєю роботою було куштувати всю іжу, перед тим як вона потрапляла до нього на стіл. підтвержденням цього є історія Марго Вельк, мешканки Берліну, що опинилась у Східній Пруссії, після того як її будинок був розбомблений.

одного разу місцевий лейтенант СС зґвалтував Марго і враховуючи її положення, вона не мала змоги комусь про це розповісти. пізніше при наступі радянської армії всі інші дівчата-дегустаторки були розстріляні. Марго урятовалась за допомогою цього самого лейтенанта, який посадив її на потяг до Берліну. там вона потрапила до радяньских солдат, які ґвалтували її протягом двох тижнів. у сорок шостому році після війни та полону повернувся її чоловік, з яким вона прожила все життя до його смерті у вісімдесятих.

враховуючи усе вищесказане, я не розумію, як взагалі у Розелли Посторіно могла з’явитись ідея книжки At the Wolf’s Table. насправді я думала, що це буду черговий нон-фікшн з цікавими історичними фактами, але я щось давно так не помилялась. вигадана історія від першої особи, яка схожа на історію Марго Вельк лише якимись загальними штуками. сама авторка у передмові каже, що на жаль їй не вдалося поговорити з Марго, оскільки та вже померла. і мені здається, що це на краще, бо читати таку спотворену історію було би важко. особливо той момент, коли зґвалтування лейтенантом СС перетворилось у романтичну лінію, що займає собою пів книги, а весь цей зв’язок взагалі відбувся зі ініциативи головної героїні. ще під кінець книги у її чоловіка взагалі з’явилась якась інша родина. от шоб шо? Відкрити / Коментувати

2022-04-01 23:42:50 я подумала (і не помилилась), що краще всього мені зара зайде книжка про те, в чому я так добре розбираюся. книжка про країну, в якій навіть ніколи не побуваю, але яку чогось так сильно полюбила. я кажу про Сирію, але кожного дня я бачу фотографії зі свого міста та з усієї країни, які нагадують мені про Алеппо чи Пальміру, читаю новини, в яких кажуть те, про що я читала рік тому у книжках чи на вікіпедії, читаю твіти сирійських активістів у нашу підтримку, бачу наші прапори на демонстраціях на півночі Сирії і мені невимовно боляче, що всі ми страждаємо від одного ворога, який вирішив, що може забрати нашу свободу, наше право на вільне життя.

читати "19 жінок. Сирійську сповідь" Самар Язбек було важко. авторка говорила з багатьма жінками, які через війну були вимушені поїхати з Сирії. деякі зупинились у Туреччині чи Лівані, деякі опинились у Канаді чи Франції. віком від двадцяти до сімидесяти років, учасниці революції чи волонтерки, всі вони кажуть про те, що виїхавши з країни, вони втратили частинку себе, і що вони досі мріють повернутись на батьківщину.

весь час мені здавалось, що дев’ятнадцять розповідей це багато, але насправді я розумію, що на місці авторки я б не змогла скоротити цей текст, забравши право голосу хоч у однієї жінки. кожна з них має право розповісти про свої страхи, свої втрати, своє життя до війни, про тортури у в’язницях та спроби повернутись до життя.

я дуже багато читала про Сирію, але ця книжка назавжди стане особливою, бо тепер коли я знаю, як це - бачити власний будинок після обстрілів або чути літаки над головою, відчувати зневагу до ООН та Червоного Хреста - все сприймається не як суха історична довідка, а як близький і зрозумілий текст.

Та я не хочу забувати, що вони з нами робили: моє знання істинної природи гніту, в якому ми животіємо, стало поштовхом продовжувати життя і триматися, взяти себе в руки, аби й далі протистояти їхнім репресіям і гнобленню, у якому мені доводиться жити. Врешті-решт, наші кати - просто звіри, чудовиська, котрі втратили в собі все людське, а я натомість - змогла в собі оте людське зберегти і примножити. Відкрити / Коментувати

2022-03-31 21:39:27 наступною книжкою (дуже нудною), яку я читала в європейских потягах, я якою сподіваюсь закінчити цю серію книжок "відволіктися та забути" стала En direct de la morgue Мішеля Сапоне. це буквально те, що я завжди любила - розповіді судмедексперта, назва буквально "репортаж з моргу", якісь цікаві поліцейські штучки. але нє, зовсім не зайшло.

не знаю, можливо справа в тому, що автор француз і тому автоматом стає для мене нудним. можливо, в тому що він намагається бути письменником, а не судмедекспертом, який виїжджає на місця злочинів і працює з трупами, але це здається перший раз, коли книга на таку тематику вкиликала реакцію не "вау, дайте дві", а "meh шо ти тут несеш" Відкрити / Коментувати

2022-03-27 12:48:31 другою підвальною книжкою стала The Ballad of a Broken Nose від Арне Свінген. зазвичай я люблю дитячі скандинавські книжки, але тут щось по нулям у всіх пунктах.

головний герой - хлопчик, що живе в соціальному житлі зі своєю мамою, в якої проблеми з алкоголем. він ходить на бокс, але насправді полюбляє оперу і непогано співає. по сюжету він потоварищує з місцевим наркоманом, що подарує йому крадений ровер, та однокласницею, яка надихне його заспівати на шкільному концерті.

класно, але мені не вистачило якоїсь штуки, яка робить скандинавські дитячі книжки саме скандинавськими дитячими книжками. Відкрити / Коментувати

2022-03-26 22:33:58 мені було важко вибрати книжку для підвалу, в якому я прожила трохи більше тижня. з одного боку мені потрібно було відволіктися, а з іншого - я не хотіла, щоб жодний хороший твір асоціювалась у мене з цими днями. і саме цікаве, що така книжка знайшлась.

це "The Abominable" від Дена Сіммонса. чомусь я вирішила, що це буде як Террор тільки у контексті сходження на Еверест. три друга у проміжку між двома світовими війнами збираються пошукати там зниклу експедицію і одразу починаються розмови про йєті.

по-перше я не люблю людей, у яких шило в жопі і вони постійно бігають якісь марафони, лізуть на якісь гори аби бути там першими (як от головні герої). в ті роки до вершини Евереста ще ніхто не доходив. по-друге там не виявилося ніяких йєті, лише німці. по-третє там виявився Гітлер (блін, чувак, давай якось іншим разом) і натяки на його схильність до педофілії (але ми знаємо в кого вони насправді).

ідеальна книжка, щоб поблювати. хайлі рекоменд Відкрити / Коментувати