те, шо Гітлер був параноїком, загалом не новина. наприклад у й | night reading

те, шо Гітлер був параноїком, загалом не новина. наприклад у його головній ставці Вольфсшанце були спеціальні дівчата, чиєю роботою було куштувати всю іжу, перед тим як вона потрапляла до нього на стіл. підтвержденням цього є історія Марго Вельк, мешканки Берліну, що опинилась у Східній Пруссії, після того як її будинок був розбомблений.

одного разу місцевий лейтенант СС зґвалтував Марго і враховуючи її положення, вона не мала змоги комусь про це розповісти. пізніше при наступі радянської армії всі інші дівчата-дегустаторки були розстріляні. Марго урятовалась за допомогою цього самого лейтенанта, який посадив її на потяг до Берліну. там вона потрапила до радяньских солдат, які ґвалтували її протягом двох тижнів. у сорок шостому році після війни та полону повернувся її чоловік, з яким вона прожила все життя до його смерті у вісімдесятих.

враховуючи усе вищесказане, я не розумію, як взагалі у Розелли Посторіно могла з’явитись ідея книжки At the Wolf’s Table. насправді я думала, що це буду черговий нон-фікшн з цікавими історичними фактами, але я щось давно так не помилялась. вигадана історія від першої особи, яка схожа на історію Марго Вельк лише якимись загальними штуками. сама авторка у передмові каже, що на жаль їй не вдалося поговорити з Марго, оскільки та вже померла. і мені здається, що це на краще, бо читати таку спотворену історію було би важко. особливо той момент, коли зґвалтування лейтенантом СС перетворилось у романтичну лінію, що займає собою пів книги, а весь цей зв’язок взагалі відбувся зі ініциативи головної героїні. ще під кінець книги у її чоловіка взагалі з’явилась якась інша родина. от шоб шо?