Рольова модель Зізнаюся: я давній філосеміт. І переконаний, | Прим. пер.
Рольова модель
Зізнаюся: я давній філосеміт. І переконаний, що в багатьох сферах життя Держава Ізраїль — рольова модель для України. Між українцями і євреями безліч відмінного. Історія наших стосунків бувала непроста й непристойна. Але, крім президентів-євреїв, є в нас ще одна спільна риса — непритомні (рос. невменяемые) сусіди. І навіть після перемоги у війні вони нікуди не подінуться, тобто в певному сенсі перемога — це недосяжний ідеал. Перефразовуючи класика, інших сусідів у мене для вас нема. Відбиватися від братської любові і другої армії в звіті — це процес, не проект.
І тут на допомогу приходить великий син української землі і єврейського народу Володимир Євгенович Жаботинський, ідеолог правого сіонізму. У 1924 році, сто років тому, він написав цикл статей «Залізна стіна». Смисл, якщо коротко, полягав у тому, що арабо-ізраїльський конфлікт можна розв’язати тільки одним способом: збудувати залізну стіну. Жаботинський мав на увазі не реальну стіну з металу — вона вміє ржавіти, — а метафоричну. Жодних поступок, навіть натяку на поступки, навіть розмови про поступки в головних для євреїв питаннях бути не може — все це має наштовхуватися на «залізну стіну». Щойно араби побачать у цій стіні шпарину — і пиши пропало: вони будуть вірити, що перемога над євреями можлива в принципі, а це найефективніша зброя.
Далі було різне і часто трагічне: Шестиденна війна, окупація «територій», Війна Судного дня, нескінченні теракти на чолі з мюнхенською олімпіадою, «мир в обмін на території», загравання з Арафатом — «я спросил у Ясира, где моя любимая». Суть афористично висловила Голда Меїр, колишня киянка: «Ми хочемо жити, вони хочуть, щоб ми померли — простір для маневру невеликий».
Аж через сімдесят років після Жаботинського євреї перетворили метафоричну «залізну стіну» на справжню залізобетонну. Так що й українцям журитися рано. Ми зараз на стадії, як висловлювалися в радянських інститутах, научно-исследовательских и опытно-конструкторских работ. Шкода тільки, що вони такі дорогі — життям платити доводиться.
