Традиційно українці не дуже поважають владу. Це походить ще | Український Архетип
Традиційно українці не дуже поважають владу. Це походить ще з давніх козацьких часів, коли товариство вільних лицарів найбільше цінувало свою волю. Терпіти над собою керманича вони погоджувались лише під час військових походів, успіх яких був би неможливим без кмітливого, досвідченого та сміливого керівника. Дуже яскраво описує це відомий військовий інженер та картограф Гійом Левассер де Боплан у своєму відомому «Описі України»:
«Ось як вони вибирають свого старшого: коли зберуться усі старі полковники і старі козаки, що користуються серед них пошаною, кожен з них віддає свій голос за того, кого вважає за найздібнішого, і той визначається більшістю голосів. Якщо обраний не хоче приймати посади, відмовляючись невмінням, малими заслугами, браком досвіду чи похилим віком, це йому не допомагає. Відповідають лишень, що він дійсно не заслужив такої честі і тут же, не гаючись, одразу ж убивають його, як якогось зрадника …
Якщо обраний козак приймає на себе обов'язки старшого, то дякує зібранню за виявлену честь, хоча [додає, що] недостойний і для такої посади нездатний, далі ж, однак, урочисто запевняє, що докладе зусиль і старання, аби гідно послужити як всім взагалі, так і кожному зокрема, і що завжди готовий покласти своє життя за своїх братів (так вони називають між собою один одного). На ці його слова кожен плеще в долоні, вигукуючи: «Слава! Слава!» і т. д. Потім усі один за одним відповідно до свого рангу йдуть вклонитися йому, а старший подає їм руку, що у них служить за форму вітання.
Ось так вони вибирають свого старшого, що часто відбувається серед Дикого Поля. Вони йому дуже підкоряються. Цей старший їхньою мовою називається гетьманом [hettman], його влада необмежена аж до права стинати голови і садити на палю тих, хто провинився. Гетьмани дуже суворі, однак нічого не починають без військової наради, яку називають Радою...»
Цікаво, що, на відміну від сьогоднішніх можновладців гетьмани тих часів не дуже раділи своїй владі та привілеям, бо з тими, хто не виправдав очікувань козаки не дуже панькались. Достатньо було одного випадку, коли «Акела промахнувся», щоб втратити всю владу разом із життям:
«Немилість, якої може зазнати старший, змушує його бути дуже обачним у своїх діях, зокрема, щоб не трапилось жодної невдачі, коли веде їх у похід, і щоб він проявив себе хитрим і відважним під час непередбачених зіткнень, оскільки за виявлену малодушність його вбивають як зрадника. Негайно обирається новий отаман так само, як я розповідав вище. Керувати ними і вести їх у похід — нелегка справа, і нещасний той, кому це випадає. За сімнадцять літ, доки я служив у цьому краї усі, хто обіймав цей уряд, скінчили погано.»
