Адреса каналу:
Категорії:
Факти
Мова: Українська
Передплатники:
429
Опис з каналу
По всім питанням @Medieval_girl
Ratings & Reviews
Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.
5 stars
0
4 stars
0
3 stars
1
2 stars
0
1 stars
1
Останні повідомлення
2023-03-13 21:19:53
Традиційно українці не дуже поважають владу. Це походить ще з давніх козацьких часів, коли товариство вільних лицарів найбільше цінувало свою волю. Терпіти над собою керманича вони погоджувались лише під час військових походів, успіх яких був би неможливим без кмітливого, досвідченого та сміливого керівника. Дуже яскраво описує це відомий військовий інженер та картограф
Гійом Левассер де Боплан у своєму відомому
«Описі України»:
«Ось як вони вибирають свого старшого: коли зберуться усі старі полковники і старі козаки, що користуються серед них пошаною, кожен з них віддає свій голос за того, кого вважає за найздібнішого, і той визначається більшістю голосів. Якщо обраний не хоче приймати посади, відмовляючись невмінням, малими заслугами, браком досвіду чи похилим віком, це йому не допомагає. Відповідають лишень, що він дійсно не заслужив такої честі і тут же, не гаючись, одразу ж убивають його, як якогось зрадника …
Якщо обраний козак приймає на себе обов'язки старшого, то дякує зібранню за виявлену честь, хоча [додає, що] недостойний і для такої посади нездатний, далі ж, однак, урочисто запевняє, що докладе зусиль і старання, аби гідно послужити як всім взагалі, так і кожному зокрема, і що завжди готовий покласти своє життя за своїх братів (так вони називають між собою один одного). На ці його слова кожен плеще в долоні, вигукуючи: «Слава! Слава!» і т. д. Потім усі один за одним відповідно до свого рангу йдуть вклонитися йому, а старший подає їм руку, що у них служить за форму вітання.
Ось так вони вибирають свого старшого, що часто відбувається серед Дикого Поля. Вони йому дуже підкоряються. Цей старший їхньою мовою називається гетьманом [hettman], його влада необмежена аж до права стинати голови і садити на палю тих, хто провинився. Гетьмани дуже суворі, однак нічого не починають без військової наради, яку називають Радою...»
Цікаво, що, на відміну від сьогоднішніх можновладців гетьмани тих часів не дуже раділи своїй владі та привілеям, бо з тими, хто не виправдав очікувань козаки не дуже панькались. Достатньо було одного випадку, коли «Акела промахнувся», щоб втратити всю владу разом із життям:
«Немилість, якої може зазнати старший, змушує його бути дуже обачним у своїх діях, зокрема, щоб не трапилось жодної невдачі, коли веде їх у похід, і щоб він проявив себе хитрим і відважним під час непередбачених зіткнень, оскільки за виявлену малодушність його вбивають як зрадника. Негайно обирається новий отаман так само, як я розповідав вище. Керувати ними і вести їх у похід — нелегка справа, і нещасний той, кому це випадає. За сімнадцять літ, доки я служив у цьому краї усі, хто обіймав цей уряд, скінчили погано.»
826 views18:19
2023-03-09 20:40:17
Творчість Тараса Григоровича – це те, з чого у багатьох починається знайомство з української культурою. Ми навіть не осягаємо повною мірою того, як сильно його твори впливають на формування образу України у малих дітей, які вивчають Кобзаря у школі. А на його творчість, своєю чергою, впливали тяжкі випробування його дитинства та подальшого життя, яке було зовсім не щасливим.. Тобто можемо сказати, що дитячі та дорослі страждання Шевченка мають неабиякий вплив на формування сучасного менталітету українців.
Я не є експертом із шевченкознавства, тому пропоную прочитати цікаву статтю-дослідження на цю тему тут: https://t.me/LocalHistoryUA/2616
650 views17:40
2023-03-08 22:54:41
Високий статус жінок у суспільстві та майже рівні можливості у багатьох життєвих ситуаціях – це надбання ще часів Київської Русі.
Пише Микола Аркас в «Історії України-Русі»:
«В князівські часи жінка мала волю таку, як і чоловік; бувала в товаристві з чоловіком, або й сама, без нього. Жінки брали участь в справах церковних та політичних – найбільш, правда, княгині. Коли вдова не виходила замуж вдруге по смерті чоловіка, то вона була головою родини, - мала всі ті права, що й чоловік. Діти ділили банківське добро рівно, але самий двір доставався найменшому синові. Що до шлюбів, то довго не розріжняли жінки шлюбної, вінчаної, від нешлюбної, і діти од нешлюбних жінок мали такі права, як і од шлюбних. Взагалі християнський шлюб прості люди довго уважали за панську вигадку: мовляли, тільки для бояр та князів воно потрібно, і ще в XIV столітті митрополити мусили пригадувати вірним своїм, щоб вінчалися зі своїми жінками.»
Церковний шлюб підвищував статус жінки, церква також боролася проти старовинних звичаїв багатоженства, викрадання та продажу наречених. Додамо до цього ще високий рівень жіночої грамотності та вищу ціну судових відшкодувань за злочини, скоєні проти жінок у «Руській правді». Частково ці культурні надбання перейшли до Великого князівства Литовського та були закріплені в Литовських Статутах. В них додатково з’явилась норма про заборону викрадання та насильного видання заміж , вільне право на обирання жінкою чоловіка, також з’явились додаткові акти, що захищали права жінок на окреме від чоловіка майно та рівність подружжя щодо виховання дітей.
600 views19:54
2023-03-01 13:49:07
В багатьох сучасних українців ранок починається з кави, в когось – з домашньої турки, в когось - з італійської машини в кафе, а в когось і з пакетику в окопі
А чи знаєте ви, що такі звичні та популярні через розповсюдження в нас кавової культури слова як кава та філіжанка мають східне походження ? Бо українська мова збагачувалась не лише через західні наслідування (як, наприклад «цукор» чи «краватка»), а й дуже багато – через спілкування з татарами, турками та іншими народами з наших південних кордонів. Через те, що українці познайомились з кавою не через захід, а через схід, відповідні назви та терміни також наслідувались зі східних мов. Таким чином, наша «кава» походить з татарського «каве» (чи «к’авесі»), а філіжанка (маленька кавова чашечка) – це ««фільджане», аналог такої чашечки з Османській імперії.
668 views10:49
2023-02-24 21:14:11
Минув цілий рік боротьби. Мільйони жінок та дітей за кордоном, сотні тисяч вчорашніх громадських - в окопах. Збори на дрони та монобанки на турнікети. Страшні кадри з Бучі та пісні з підвалів Азовсталі. Розтрощені дома та залиті кров’ю іграшки на вокзалі. Весілля у камуфляжі й пологи у метро. ППО та графіки відключень, меми про орків, Патрона та Залужного, та пісні про Червону Калину, яку ми вже безперечно підіймемо.
Це все залишиться з нами назавжди, після перемоги, після відбудови, а вже наші нащадки будуть вивчати, як ця війна вплинула на наш менталітет і які архетипи пробудила. Бо все, що ми сьогодні здобуваємо буде жити й в них.
647 views18:14
2023-02-23 15:52:37
Класична українська література «про людей» - одне з найкращих джерел для тих, хто хоче розуміння менталітет та характер народу та виявити архетипи, на яких він базується. Ось як яскраво описав типовий архетип козака Анатолій Дімаров в повісті «І будуть люди»:
«До самісінької смерті не зрікся той пращур запорозьких звичаїв. Носив у лівому вусі велику сережку, зняту з якогось бусурманина-турка: срібний півмісяць з чорними арабськими письменами, через день голив міцну, як мідний казан, голову, об яку пощербилася не одна ворожа шаблюка, брив свою головешку, залишаючи довгого оселедця, а коли пив мед-горілку, то закладав вуса аж за вуха, щоб не полоскати їх у піввідровому келихові.
Кілька років жив байбаком: полював по непролазних байраках звіра, ставив по озерах ятери, закидав на річці, яка була тоді ще повноводою, сіті і не хотів знати ніякого в світі начальства, крім Бога на небі, та й з тим, здається, не дуже панькався. Якось зустрівся йому на вузенькій дорозі панок: пан — верхи, пращур — пішки. Став посеред дороги, як дуб, шкварчить поцяцькованою люлькою. — Ти що, хлопе, не бачиш, хто перед тобою?! — закипів відразу панок, наїжджаючи конем на козака. — Та щось таки бачу, — вийнявши із рота люльку, відповів мирно козак. — Тільки дуже дрібне. Ніяк, пробачайте, не розберу: гівно чи людина.
Оскаженілий панисько махнув нагаєм та й збив смушеву шапку із голови пращура. — А це вже, пане, так не годиться, — не втрачаючи спокою, мовив козак. — Ну, якщо вже хочете похристосатись, то в нас, на Січі, отак, пане, чоломкались! — За цими словами пращур засунув люльку в кишеню, згріб панка з коня, спеленав його у залізних обіймах так, що в того й очі рогом полізли. — Христос воскрес, пане! — та й хряснув паном об землю. Спробувавши отого козацького поцілунку, гоноровитий пан відразу ж втихомирився: лежав, закотивши очі під лоба. А пращур навіть не глянув на нього: підняв шапку, обтрусив її від пороху, дістав знову люльку, встромив до рота та й пішов своєю дорогою.
… Пращур часто марив минулими боями і походами, кликав у думках буйноголове своє товариство, що — гай-гай! — полягло, розлетілося по всіх землях, наче цвіт той у бурю, а коли-то він зійде, коли проросте, яким цвітом розквітне і чи зарясніє плодами, чи так і зів’яне пустоцвітом безплідним, — не йому про те знати… З роду в рід передавався … отой бунтарський дух, вигрітий на Запорозькій Січі. Жоден із них не ламав шапки перед паном, на начальство дивився тільки спідлоба, як що, так і хапався за вила: краще помру, ніж дозволю діткнутись до себе нагаєві або різці панського посіпаки!»
639 views12:52
2023-02-23 15:22:44
Ніхто не буде сперечатися, що українці схильні до містики та магічного мислення. У книзі "Світогляд українського народу» Івана Левицького мені дуже сподобалась легенда про Долю, яка дуже багато пояснює у світогляді українців.
«Доля не одходить од чоловіка до самої смерті: вона з ним вінчається, ходить за ним слідком, куди ступить він ногою. Од Долі не можна ні втекти, ні сховатись. У піснях співається, як дівчина хотіла одкаснутись од лихої Долі, проклинала її, щоб вона втопилась, щоб вона заблудилась у лісі; Доля каже, що вона вчепиться їй на шию, як вона прийде купатись, що вона знайде її в лісі, як вона прийде калини ламати. Долі не можна ні завезти, ні продати; вона дожене і сяде на віз.
Доля буває жіноча й чоловіча і показується в образі парубка й дівчини. Розказують, як було собі два брати: менший багатий, а старший убогий. Раз старший став у меншого жати за сніп. Жне він та жне, коли дивиться, аж на полі ходить якась дівчина в дранті, неначе старчиха, висмикає з його зароблених снопів більші колоски і втикає в братові снопи. «Хто ти така?» — питає її старший брат. «Я, — каже, — Доля твого брата; він лежить та спить, а я день і ніч роблю на нього і буду робити до самої смерті; гляджу його дітей, кроплю його поле й город росою, заганяю рибу в його волок і бджоли в його вулики, доглядаю його товару, надаряю щастям його сім'ю. А твоя Доля нічого не робить: гарно вбирається, співає пісень і тепер ондечки лежить під грушею». «Що ж мені робити, щоб моя Доля була така робоча, як і ти?» — питає чоловік. «Піди, — каже вона, — чоловіче, візьми кия, закрадься поза грушею та бий, скільки влучиш, приказуючи: «Оце тобі, лиха Доле, за те, що ти не хочеш на мене робити!» Старший брат вибив києм свою Долю і з того часу став багатшим від брата.»
В цій історії-легенді ми можемо побачити дуже цікаве поєднання віри в фатум та схильність до ісламського «мактуб» («так судилося»), а з іншого – активність та намагання переламати злу долю собі на користь. Це все про українців.
421 viewsedited 12:22
2023-02-23 03:47:59
З середини XIX століття у Європі середі освічених українців з’являється цікавість до всього, що пов'язано з української культурою, в тому числі не аби який попит на святкове національне вбрання. Це було наслідком загальноєвропейського тренду, бо з одного боку світ глобалізувався, а з іншого у «нетитульних народів», що до цієї пори були під п`ятою великих імперій починався період самоідентифікації та пошуків своєї нової ідентичності, яскраві національні звичаї, одяг, предмети декору входили в моду, особливо серед інтелігенції, деяка частина котрої сама походила з народу.
На світлинах ми бачимо інтелігенцію, студентів, учениць жіночих гімназій Російської та Австро-Угорської імперій. Не оминула ця мода і таких відомих нам людей як Леся Українка та історик Яворницький, які теж залишили по собі фото у традиційному народному та козацькому вбранні.
348 views00:47
2023-02-23 01:49:55
Подивіться, яку українську пресу читала та виписувала українська інтелігенція на початку XX століття. Це ми з вами можемо за мить отримати будь-яку довідку з інтернету, а для обізнаних людей тих часів такі журнали та газети ставали не лише джерелом інформації та корисних практичних порад, а й також можливістю зануритись в українську культуру, дізнатись про щось з історичної давнини, почитати твори українською мовою, побачити якусь літературну критику та ще й поспілкуватися в колі своїх.
Зверніть увагу, що попри кордони між двома імперіями багато з цих видань можна було замовити або купити як у Полтаві чи Києві, так у Станіславі чи Львові, або навіть замовити у Америку, де оселялись українські мігранти. Самі видання й вказують свою цільову аудиторію - "для селянської та робітничої інтелігенції, для всіх тих, хто дбає про освіту, здорове житє та красшу долю нашого народу". Саме ці люди потім будуть стояти за спробами утворити свою українську державу.
282 views22:49
У
