Василь Стус З дитячих спогадів Добридень наш — гіркаво-запахущий, осотом і щирицею пропаx. Куріє порох. Недалечко — шлях. Зобіч од нього — сизі райські кущі. Подертий бриль на голові. В руках — тупа сапа: цупкий будяк колючий! Вузенька постать на п’яти рядках тобі за редьку гірше надокучить. А потім глухо загуде гудок парокотельні — й світ тобі розвидніє, як озоветься наш городній бог своїм ласкавим і гірким “добриднем”. Він із спецівки вийме хліба шмат — і рідний степ ріднішає стократ. @ukr_lit 1.4K viewsedited 08:18
