Він сидів і читав молитву. Сидів тихо в куточку, так, жеби вон | Поезія вільних.

Він сидів і читав молитву.
Сидів тихо в куточку, так, жеби вона не підійшла.
Так, жеби вона його не унесла.
В минуле.
Так, жеби він не мав таку чорну душу, як тоді, до сповідей.
Він же пообіцяв собі, що це ніколи більше не скоїться.
Він бо тепер постать велика. Велика, та не виліковна.

А вона, все ще така,
Все ще одна, все ще мала,
Все ще просочена брудом її голова. В середині і назовні.
І вона підійшла,
Щоправда, не знаю, як її туди, до нього взагалі пустили, та от.
Зістрілися вони.
Не тілами, ні.
Душами.

Павло Дяченко
#віршіпідписників