і тоді він дає нам любов, ідеальну як злочин, у якому ні свідк | Поезія вільних.

і тоді він дає нам любов, ідеальну як злочин,
у якому ні свідків, ні втечі у ніч, ні ловитви,

у якому продумане все,

що і сумніву черв не підточить:
ось білизна на бильці жіноча –
знімай її, гладь, скільки хочеш,
ось халатів домашніх холодні сумні сталактити
і зашторені вікна, нещільно, як руки в молитві
тоді йдеш на червоне, зневаживши людські закони -
на призахідне сонця осіннього світло тривожне,
так не можна – повискують гальма – не можна не можна
і пульсує в тобі, ніби вирватись хоче ізвідти,
із заклятого кола, солона руда аква віта
наче пальців відбитки нас час так старанно стирає
з білих цих простирадел і просвітів штор незакритих

до кінця, ніби ця
чистота хірургічна й розгладженість складок -
то найдосконаліший витвір
отця
але ми прокрадаємось в сни тих, що нами забуті,
нами в пам’яті білими нитками зшиті
сльозами у миті
просвітління? затемнення їхнього?
ми навертаємось
їм на очі
як зайди заходимо взуті, сліди залишаємо,
заважаєм, як заїди в кутиках рота,
відкритого для молитви.

Галина Крук