2023-01-09 17:19:01
Вона сказала:
"Дякую за те, що ти робиш".І я подумав, що ми могли би зустрітися у паралельному світі.
Вона могла б бути моєю дівчиною, якби я не мав дівчини, яку люблю.
Якби я був програмістом, народився б в деінде,
слухав метал і читав фантастику.
Я впевнений, що одного разу цей світ перевернеться,
І я прокинуся десь серед невідомого мені міста,
Не знатиму, як мене звати, не знатиму нічого про папугу,
Який житиме в клітці у темній кімнаті,
І не знатиму, як звати жінку, яка лежить біля мене.
Буде жарко, сонце світитиме крізь фіранки,
І від вологого повітря у мене проступить піт.
Піднявшись з ліжка, щоб не розбудити її,
Я підійду до вікна і побачу море, побачу далекий острів,
Побачу пісок, мов золото, і зрозумію, що не пам’ятаю, ким я був вчора.
За мить я забуду усе: як писати ці трикляті вірші,
Як читати їх собі під ніс, коли ти йдеш по вулиці,
Незнайомого міста країни, в якій ти вперше.
На жаль, таких людей називають божевільними.
Їм колють різні психотропи, ведуть терапевтичні розмови,
А вони просто щодня прокидаються в новій реальності.
Незважаючи на те, що вони кожного дня могли б
Писати кілька хороших віршів і відчувати усе
Так, як не відчуває ніхто з нас. Ніхто крім нас.
Ніхто поза нами. Ніхто.
Цей вірш почався з того, що вона сказала:
"Дякую за те що ти робиш",І через те я зійшов з розуму.
Григорій Семенчук
1.3K views14:19
П
