Вчора я вперше отримала лист у відповідь від українського полі | Українка про українське

Вчора я вперше отримала лист у відповідь від українського політв’язня.

Забирала платіжки з поштової скриньки й побачила листа з колонії у Кабардино-Балкарії, РФ.

Якщо ви пам’ятаєте мій допис про зимовий марафон листів до українських політв’язнів (залишу тут), то знаєте правила: листи українцям в російські колонії можна писати тільки російською, і тільки на нейтральні теми. Ніяких закликів, обвинувачень в сторону Москви і т.д.

Це добре розвиває навик читання між рядків.
Ми пишемо про одне й те саме — тільки завуальованими словами.

Тому я в своїх листах бажала сил, терпіння та здоров’я. Нагадувала, що правда завжди перемагає. А ще (ніби тільки з любові до поезії) згадувала рядки з вірша російського поета Едуарда Асадова:

Не веря ни злым и ни льстивым судьям,
Я верил всегда только в свой народ.
И, счастлив от мысли, что нужен людям,
Плевал на бураны и шел вперед.

От горя — к победам, сквозь все этапы!
А если летел с крутизны порой,
То падал, как барс, на четыре лапы
И снова вставал и кидался а бой.

Вот то, чем живу я и чем владею:
Люблю, ненавижу, борюсь, шучу.
А жить по-другому и не умею,
Да и, конечно же, не хочу!

В листі-відповіді мені подякували за ці рядки. А ще привітали з прийдешнім 8 березня (лист йшов до мене місяць). Згадали, як викривили справжнє значення цього свята — бо це День жінок за свої права, а не «свято весни та ніжності».

А ще (ніби тільки через увагу до свята) дописали в кінці:

«Желаю Вам, и всем вообще, торжества правды и справедливости!»

І я нам цього бажаю. І дуже в це вірю.

#я_так_бачу