Українка про українське

2022-08-31 14:56:53 Вчора сіла писати допис про мої 4 місяці в Туреччині.

Довго збиралася і врешті нічого не вийшло. Що казати?

Ця країна закохує і водночас розвінчує 100500 міфів про себе. Якими наївними є ті, хто думає, що знає Туреччину після тижня в all inclusive!

Вона на перехресті Азії та Європи. 

Це закриті жінки у супроводі чоловіків та жінки в настільки коротких спідницях, на які б я ніколи не наважилася. 

Це чоловіки, яким точно не треба пояснювати, що таке “свідоме батьківство”. Які гуляють з візочками, бавляться з дітьми на дитмайданчику, годують їх і розважають цікавими історіями. Татусі, дідусі — і так всюди.

Це однаковість у продуктах і меблях в будинках, до якої тут ставляться спокійно.

Це звичка у будь-якій незрозумілій ситуації пити гарячий чорний чай (у спеку!), а ввечері проводжати сонце на набережній в оточенні сім’ї та друзів, попиваючи той самий чорний чай.

Це не тільки море, сонце та смачне морозиво.

Це традиції, культ сім’ї, значна роль релігії та ставлення до всього, яке б ми, європейці, оцінили як “не надто серйозне”.

Але хто сказав, що це погано?

Ну от —"майже нічого" не сказати не вийшло.

З кожної подорожі ми повертаємось новими версіями себе. Нас минулих — не існує.

Туреччина мене м'яко, але щоденно змінює, і я дякую їй за це.

#турецькі_нотатки Відкрити / Коментувати

2022-08-15 11:19:46 На Wonderzine вийшов класний матеріал про українок, які розірвали стосунки з близькими людьми через війну.

Якщо ви самі зіштовхнулися з такою ситуацією, цей текст стане для вас заспокійливим. Або остаточним затвердженням думки “я все зробив/зробила правильно”.

Справа в тому, що і в мене він викликав певну рефлексію. Війна змінила мої стосунки з близькою людиною (фактично припинила їх).

Здалося — от вона межа. Це так схоже на мій характер (я жартую, що він український-традиційний): терпиті дуууже довго, але коли вже край терпінню — я спалюю мости.

Багато хто з нас робив цю помилку — терпів. Бо нас виховували як хороших дівчаток і хлопчиків, яким не варто огризатися старшим. Я з часом ми ще й понабиралися віянь щодо поваги до думки інших. Власне, це хороші концепції, та лише за двох умов:
Коли старші не дебіли і коли інші — не росіяни.

Іноді слова у важливих розмовах вирішують все.
Дають другий шанс стосункам, переконують приймати важливі рішення, навіть впливають на відносини між країнами на геополітичному рівні.

А іноді слова не вирішують нічого. Так, таке буває. Просто тому, що там, в такій близькій територіально та такій далекій ідеологічно країні, вас не хочуть чути.

За стіл переговорів треба сідати тільки тоді, коли в обох сторін є бажання порозумітися.
Якщо вам кажуть “це все політика”, “у росії не було іншого виходу”, “вб’ють фашистів і все у вас налагодиться” подумайте добре і спитайте собі — з ким я говорю? А головне — навіщо? Відкрити / Коментувати

2022-08-11 13:15:00 ​​Про йогу українською
Легко і просто. Так, що навіть пес зрозуміє. Взагалі-то, пес - один з авторів каналу!

Атмосфера дзену, короткі безкоштовні відео-практики, вправи для дихання та корисна інформація для самостійних занять

Щотижневі он-лайн зустрічі для повноцінної спільної практики


Якщо тобі зайде - підписуйся Відкрити / Коментувати

2022-08-08 13:28:28 Кілька поколінь українців жили в концепті “майнового” успіху.

Успішність вимірювалася наявністю власної нерухомості, авто. Якщо є ще дача за містом — вважай, що ти реалізувався на повну.

Ставши дорослою, я теж несвідомо почала приміряти на себе цей концепт. 
“Було б непогано мати власну квартиру”, — думала я. Але думала про це лише в контексті “тоді не треба було б платити оренду”.

Про машину я взагалі мовчу — досі не з’явилося такого бажання (хіба що хочу вєлік).

Одночасно із міркуваннями про власне (читай — куплене) житло я думала про подорожі.
“Було б непогано пожити десь на Заході України. Можливо, Франківськ?”

Або, якщо бути більш сміливою, “було б непогано якийсь час пожити за кордоном. Заодно й англійську підтягну”.

Коли на нас напала росія, я зібрала всі необхідні речі в рюкзак і пакети з-під сміття за 20 хвилин. Навіть таксі в той страшний день я чекала довше.

У мене не було власної квартири у місті, навіть кота чи собаку я не встигла завести.

Ні, я не полишила місто з легким серцем. Але з часом я зрозуміла, що мій концепт успіху був правильний. 

Я не прив’язалась до матеріального (і досі не прив’язана). За ці майже пів року я встигла змінити 7 помешкань.

У кожному з цих тимчасових домів я намагалась влаштувати прототип мого ідеального дому. Десь — купувала декоративні свічки, десь — форму для запікання в духовці. І всюди я подовгу медитувала над туркою з кавою.
Як вдома, де б цей дім не був.

Мені важко передбачити, що буде завтра, через рік. Але я точно знаю, що відчуття дому зі мною завжди. Просто тому, що мій дім всередині мене. Відкрити / Коментувати

2022-08-03 10:35:00 Про літературу цікаво, про літературу дотепно, про літературу пізнавально

Безмежність світу літератури часом дивує. Стільки нових книжок, авторів, ідей і навіть літературних мемів, що аж подих перехоплює. Тому тримайте крутий літературний блог, в якому про все це.

Рекомендую @book_hopper. Там тепла атмосфера, рецензії, цікава інформація з життя маловідомих чи популярних авторів, думки, списки книг і трохи про автора (бо який то блог, якщо не писати про себе).

Літератури багато не буває — приєднуйтесь до Книжкового бункера. Відкрити / Коментувати

2022-07-19 16:00:59 Штовхаюсь я; аж землячок,
Спасибі, признався,
З циновими ґудзиками:
«Де ты здесь узялся?»
«З України». — «Так як же ти
Й говорить не вмієш
По-здешнему?» — «Ба ні, — кажу, —
Говорить умію,
Та не хочу».

(Тарас Григорович, «Сон» ) Відкрити / Коментувати

2022-07-15 11:27:41 Моя колишня репетиторка англійської часто говорила, що з дітьми займатися набагато легше.

Не через те, що дитячий розум більш пластичний і легко запам’ятовує нову мову. А тому, що в дітей ще немає притаманного дорослим его заввишки в п’ятиповерхівку. Вони не бояться помилок. Вони нормально реагують на виправлення. Вони розуміють, що процес навчання — кропіткий і довгий.

Діти це розуміють. Чому ж так багато дорослих — ні?

Шлях до хорошої англійської лежить через погану англійську. З українською — те саме. Хто вам сказав, що це легка мова? Особливо, якщо ви навчалися в радянській (російській) школі і свідомо ігнорували українську у вжитку все життя?

Ніхто не чекає від новачка питомих українських висловів у повсякденному вжитку. А ще цей страшний міф (в який я теж раніше вірила), що всі тільки те й робитимуть, що віправлятимуть ваші росіянізми. А хто виправлятиме без вашого на те прохання — посилайте цих експертів куди подалі!

Коли відомі російськомовні українці заявляють, що не можуть говорити українською у публічному просторі через те, що це не дозволяє висловити їм повноту їх думок — я в це не вірю. Для них самогубство стрибнути з висоти свого его. Зрозуміти, що в чомусь їх комплекс відмінниць програє. Що в українській вони (навіть у дорослому віці) десь на рівні Elementary. І так — це страшно тільки для них самих, не для соціуму.

Вчити мову — це важко. Це я вам кажу, як людина, що свідомо перейшла на українську. Але це того варте. І я хочу підкреслити — це було важливо ЗАВЖДИ! Після здобуття Незалежності. Після двох революцій. Під час війни. Особливо — під час війни.

Я не вірю жодному українцю, який каже, що не здатен вивчити мову. Небажання вчити або удосконалювати українську як відмазка для свого его — це більше схоже на правду. Найгірше, коли російськомовні українці несуть цю ідею з гордістю, захищають її.

Я вкотре тут повторю слова свого шкільного історика: “Деяким російськомовним українцям легше взяти в руки автомат і воювати за право говорити російською. Замість того, щоб просто взяти словник і вивчити українську”.

#ксеня_про_мову Відкрити / Коментувати

2022-07-12 10:29:30 Якби навіть я не могла виокремити росіян в Туреччині за їх “акающім” акцентом, я би все одно зрозуміла, що переді мною москаль.

Є одна характерна риса, яка властива всім росіянам. Її назва — скиглення. Тотальне незадоволення усім, що їх оточує.

Днями на ринку спостерігала картину: мама з дочкою з таким тотальним скепсисом в очах перебирали овочі на прилавку.

“Нєт, ну что єта? Всьо нужно пробовать всєгда! Памідори такіє малєнькіє!”
(Помідори чері — на хвилинку. Може, вони мали бути розміром з кавун?)

Інша ситуація. Пляж Олюденіз — вода тут неймовірно чиста, особливого блакитного кольору. Частина території навіть входить до заповіднику.

Дві москальки вилазять з води:
“Нікогда больше сюда не прієду! Какая тут холодная вода! В Греціі намного лучше било!
“Да-да, в Греціі било лучше”, — піддакує їй подруга.

І так — всюди. Заведіть москалів в царські палаци, покажіть їм неймовірні пейзажі. Хоч відправте їх космічними туристами на Місяць — їм і там буде не так.
Такі люди.

Це я до чого? Давайте не шукати зворотню сторону, коли перед вами прекрасне. Залишимо це москалям. Відкрити / Коментувати

2022-07-08 11:58:59 Друзі, привіт.
Ділюся інформацією про бот, що створили українські волонтери для боротьби з рос пропагандою



Вперше в історії України волонтери створюють мільйонну кібер-армію https://t.me/zenyk_bot для боротьби з російською пропагандою!

Приєднуйтесь до кібер-боту “Зеник” @zenyk_bot та виконуйте завдання. У боті — мільйони контактів росіян та інструкція, що і як їм писати. З вас — активна боротьба на інформаційному фронті! Наближаймо нашу Перемогу! Відкрити / Коментувати

2022-06-30 18:59:31 Так круто переглядати старі сторіз і бачити, як я виросла.

Так боляче переглядати старі сторіз і бачити мій світ до війни.

У цій точці, де я зараз знаходжуся, багато злості через несправедливість. Ми всі виросли на хороших казках, де добро завжди перемагає зло. Я вже досить доросла, тому не вірю у принців (які порятують) та добрих хрещених (які прийдуть лише у момент відчаю). Але я чомусь досі вірю в те, що добро завжди перемагає.

Чому ж так довго?

Я (з мільйонами інших українців) переживаю досвід, до якого нас не готували.
Багато хто з нас знає, як жити у невідомості. Без роботи. Після болісного розставання. З нуля у новому місті. Як втрачати близких.

А як пережити досвід війни?

Навіть, коли ти за кордоном
Особливо, якщо ти в Україні?

І наостанок — питання, на яке я досі шукаю відповідь.
Чому в часи, коли стільки горя, так багато людей не відвертається від Бога за те, що він це допустив. А навпаки — знаходять віру.

Тому що Бог — це єдиний, хто не дасть чітких прогнозів? Не скаже “ще два-три тижні і буде ясно”? Більш того — він взагалі нічого не скаже.

А нам зараз так важливо, щоб нас вислухали. І щоб було на кого сподіватися.

#хроніки_війни Відкрити / Коментувати