Днями натрапила на відео про продавчиню-скрипальку від BBC Ukr | Українка про українське

Днями натрапила на відео про продавчиню-скрипальку від BBC Ukraine. Сюжет наступний.

Зима, пізний вечір — на вулиці мороз і сніг. Типовий спальний район Києва. Такий же типовий «ларьок», де продають хліб, сигарети та несмачну каву «три в одному». Єдина, хто не типова в цьому відео — продавчиня.

Поки немає покупців вона грає на скрипці. З вулиці її не чутно. Як тільки приходить покупець — все кидає та біжить його обслуговувати. А весь інший час (у підсумку +/- 4 години на день) — займається музикою.

Не думайте, що вона віртуозна скрипалька — жінка тільки вчиться грати. Ця скрипка колись належала її мамі. Мама померла, а скрипка довгий час пролежала на горищі. Коли наша героїня її знайшла — вирішила відремонтувати. А потім їй запропонували навчитися на ній грати… і вона спробувала.

Вона — типова українська жінка, у якої мало часу, повно роботи та турбот, сім’я, періодична нестача грошей, постійні проблеми та частково стереотипне мислення. Вона працює у нічному кіоску продавчинею, і, мабуть, ніколи не стане видатним музикантом.

І в той же час, вона— мрійниця. Вона не боїться починати.

Особисто мене такі локальні історії надихають набагато більше, ніж історії про Стіва Джобса чи Ілона Маска. Мене надихає те, що фізично та морально ближче.

Я знаю, що в 40 або 50 важче перейти на українську. І в той же час, я знаю людей, які це зробили (і жодного дня не пожалкували).

Я знаю людей, які заснували локальний бізнес у своєму регіоні. У місці, де про якісний туризм з високим рівнем сервісу ніколи не чули — вони стали першопрохідцями у сфері зеленого туризму.

Я знаю десятки таких історій — впевнена, ви так само.

Вони не про шалені статки і заможне життя (хоча, є й такі — але це не головне в них). Вони — про щоденну працю, за якою (абсолютно завжди!) йде винагорода.
І тут набагато важливіший шлях, а не результат.

Я радію, мов дитина, кожен раз, коли бачу підтвердження старому вислову: «Хто хоче - шукає можливості. Хто не хоче — шукає причини».

Нагадую це собі. Нагадую це вам — все можливо.

Навіть, якщо ви працюєте в цілодобовому ларьку у київському спальнику, і ніколи не станете відомою скрипалькою. Все можливо.

#я_так_бачу