Ми живемо в епоху «надлишку новин». Якщо раніше про події у с | Українка про українське

Ми живемо в епоху «надлишку новин».

Якщо раніше про події у світі чи своїй країні дізнавалися з газет, радіо або ТБ — сьогодні достатньо підписатися на Telegram-канал улюбленого видання. Або — серфити в мережі, де ви прочитаєте про все і навіть більше. Причому, більше половини цієї інформації — ніяк не впливає на ваше життя. Але ми все одно її читаємо та обговорюємо.

У журналістиці, як і в будь-якій іншій галузі, є свої правила. Якось я працювала в інформаційному агентстві, що розповідало про цілодобове життя столиці. Буквально — агентство (а разом з ним і журналісти) працювали цілодобово. Хтось з 8:00 до 20:00, а хтось — з 20:00 до 8:00. Так я зрозуміла, що вночі у Києві відбувається повно подій (про які б я за інших умов і не здогадувалась). Часто — це ДТП, пожежі або крадіжки. Іноді — самогубства (так я дізналася про тенденцію людей вчиняти самогубство рано вранці — чомусь вони стрибали з вікон або кидалися під потяг десь о 5:00-6:00 ранку). Чи потрібна ця інформація пересічному киянину? Думаю, не сильно. Але таких новин у мережі повно.

Інше моє місце роботи — всеукраїкраїнське інформаційне агентство — спеціалізувалося на соціальних, економічних та політичних новинах. За час роботи там я взяла сотні коментарів у експертів різних галузей. А в дні, коли працювала редакторкою стрічки новин — я кожні 15 хвилин мала ставити на сайт одну новину. І якщо експертні новини ще мали якийсь зміст (хоч прямопропорційно на життя українців не впливали — це лише власна думка автора), то інші новини про життя України та світу не закінчувалися ніколи!

Більш того — деякі з них ставали неймовірно популярними. Пам’ятаю, як хайпувала редакція на розлученні Ані Лорак зі своїм чоловіком. Було байдуже, що це не зовсім формат агенції — рейтинги у новини були високі. А значить — варто обсмоктати це з усіх сторін.

Такі новини — це псевдоновини. Бо, якщо бути чесною, привід для хорошої новини знайдеться завжди. Поки в нашій країни є люди — у нас є історії. Можна зробити круті розслідування (бо в країні окрім людей ще завжди є корупція), можна розказувати про життя «маленьких героїв» в регіонах — волонтерів, приватних підприємців, що на свій страх і ризик засновують соціальні бізнеси, пенсіонерів — про те, як вони виживають, що їдять щодня і як це контрастує зі звичним життям багатьох людей. Можна доповнювати ці історії фото та відео — розголос таких історій може змінити життя цих людей. Вони на якийсь час стануть популярними — громадська думка вплине на політиків, і вони нарешті зроблять хоч щось для покращення життя цих людей.

Але такі новини — ніколи не потраплять в топ провідних українських видань. А що потрапить? Те, що викликає агресію чи інший негатив — не секрет, що погані новини краще «заходять» аудиторії.

Ми ще тиждень обговорюватимо дисертацію Іллі Ківи. Це ганьба, звісно, і паплюжить статус інших українських науковців. Але ви впевнені, що це якось вплине на нас із вами? На додачу, ЗМІ щодня звертає нашу увагу на те, що хтось із селебретіс розлучився, «засвітив» нову подругу чи хлопця, показав живіт/ногу/руку на якомусь закордонному курорті. Такі новини живучі — їх залюбки ставлять на сайти, повірте.

Новини про дісне важливе — в меншості. Але читач сам обирає, що споживати. Це до питання інформаційної гігієни та розуміння — що для мене дійсно важливе?

Ми обираємо. Кожен із нас обирає. Не тільки на виборах, а щодня. Що читати, на який сайт заходити. Хто ті інфлуенсери та журналісти, яким ми можемо довіряти. Повірте, ніхто не вправі нав’язати вам певну інформаційну політику.

У світі, де щодня публікують тисячі непотрібних новин — будьте перебірливими. Не ведіться на популярні інфоприводи. Фільтруйте — і обирайте тільки необхідне.

Хоч це й важко - це необхідно.

#я_так_бачу